Читати книгу - "Травнева сніжинка, Anku Whitefox"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Парк неподалік од Дому вельми нагадував ліс із багатьма галявинами. Хіба що мав рівніші доріжки і скупчення у випадкових місцях барвінку, тюльпанів, нарцисів та інших квітів, що зазвичай росли на клумбах. Юкі дуже любив парк, завжди сповнений розмаїттям. І йому ніколи не вистачало того часу, коли вони гуляли з матір’ю.
Вони пройшли крізь арку без воріт і тепер простували головною дорогою, щільно вкритою калюжами. Минувся невеликий гай, і показалося русло вузької річки. Їхня сім’я мала звичку ходити вглиб парку, на галявину біля самої води. Там верби хилилися так низько, що на їхніх стовбурах можна було сидіти. Юкі вирішив, що неодмінно так і зробить, коли підросте.
З берега виступав плаский камінь. Мати опустилася на нього, розгортаючи книжку. А Юкі наблизився до ліщини край галявини, з кроною, що тільки розпускалася. Доторкнувся до липкого, крихітного листка. Він полюбляв брати в руки молоде листя, зелені шишки, світлі та м’які ще голочки ялини і вважав їх надзвичайно милими. Юкі уважно розглядав прожилки, дивився, як листок виблискує на сонці.
Потім його увагу зайняла купка фіалок-метеликів, чиї пелюстки нагадували крильця. Вони були зазвичай бузкового кольору із вкрапленнями синього чи блакитного, траплялися напів-сині і цілком бузкові. Але зараз посеред квіток виокремлювалася одна блакитна. Юкі вона видалася гарною, проте спонукала замислитись. Він кілька хвилин вертівся коло неї, намагаючись зрозуміти, чому ж вона настільки інша? Не дізнавшись, покликав матір. Та, поглянувши, сказала:
― Тут немає жодної сакральної відповіді. Метелички можуть квітнути блакитним, але рідко.
― І все ж, чому так сталося? Має бути якась причина.
― Є, так само, як і в тому, що біля цієї галявини, можливо, виросте ще один ясень, а, можливо, ще один в’яз. У цього, як і у вигляду квіток, є причини, але вони криються настільки глибоко в природі, і мають такі незначущі наслідки, що є для нас просто випадковостями.
Юкі кивнув ― він зрозумів. Напевно.
― Але я чув про Долю... Наче вона усе визначає.
― Безумовно, Доля визначає. Але вона стосується лише важливих речей, аж ніяк не маленьких квітів.
Він знову подивився на фіалки. Хіба вони аж настільки неважливі? Затим спитав дещо, за що отримав здивований погляд:
― А інший, рідкісний колір у квітки ― це добре чи погано?
― І не добре, і не погано. Колір ― лише колір, рідкісний він чи ні. Звісно, існують люди, для яких блакитні чи інші незвичні метелички є знаком удачі. Але як я вже казала, дрібниці не можуть бути волею Долі. Цікаво, що ти це спитав. Колись чув про таке повір’я?
― Ні.
― Он як. У тебе ще є запитання? ― додала вона згодом.
Юкі похитав головою ― зараз йому треба було подумати самому, і мати повернулася до читання.
Отож, варто запам’ятати ― хтось вважає блакитні метелички щасливим знаком, однак вони не праві. І це просто випадковість.
Сьогодні він, як і минулі рази, лазив по галявині і коло неї. Іноді завмирав, розглядаючи поламані гілки та одинокі стеблини трав’янистих рослин чи намагаючись видивитися у листі дзвінкоголосих, але невидимих пташок.
Дорогою назад Юкі поцікавився:
― Коли тато буде вдома?
― Післязавтра.
― А ти потім підеш, так?
― Так, але наступні вихідні ми обидва вдома.
―Ура, всі разом! А що ми робитимемо?
Мати стенула плечима.
― Подумаємо.
Батько цього разу не зміг піти з ними ― вартував. Хоча, батьки пояснювали, що робота Стража є набагато більшим, аніж дійсне несіння варти, але все одно користувалися цим словом. Мати теж вартувала, та сьогодні у неї був вихідний. І Юкі знав ― коли виросте, стане Стражем.
Наступного дня він зайшов до класу, коли той був уже майже повний. До Юкі долітали уривки розмов. Однокласники не звертали особливої уваги на нього: він не належав до жодної компанії, мав непогані оцінки, але не був відмінником, а говорив тихо і нечасто. Юкі наблизився до своєї парти, де сусідка Канна нервово уставилася у свій зошит. Помітивши його, вона стрепенулася і з надією спитала:
― О, Юкі, а ти зробив домашнє?
― Так, ― що-що, а завдання на дім він виконував завжди. ― Дати тобі переписати?
― Ага, дякую.
― Будь ласка.
Юкі дістав зошита, і сусідка миттю застрочила ручкою по паперу.
― До речі, знаєш, що? ― сказала вона, закінчуючи. ― Поки тебе не було, по класу літала синиця! Ми намагалися її зловити, дехто злякався і тікав від неї, всі кричали, аж поки вчителька не сказала заспокоїтись. Вона прочинила усі вікна, і синиця потім вилетіла сама.
― Справді? Мені б хотілося її потримати.
― Мені теж, ― зітхнула Канна.
Однак перебувати у ґвалті з біганиною Юкі не хотів зовсім. Він і зараз чекав, доки почнеться урок, і стане тихіше. Та нічого, коли-небудь йому пощастить.
Продзвенів дзвоник і почалося звичне коло уроку: привітання, перевірка домашнього завдання (тоді сусідка ще раз вдячно усміхнулася), розповідь теми від вчительки і, нарешті, відповідання біля дошки. Чого Юкі не любив, бо тоді навіть прості речі чомусь забирали багато часу на роздуми. На щастя, до дошки визвали похмуро відповідати одного з його однокласників, Шухо.
― Та я терпіти не можу цю вашу математику! ― нарешті відповівши неправильно, випалив він. ― Нахіба вона взагалі потрібна?
― По перше, це завдання дуже легке, ― заперечила вчителька. ― По друге, воно є основою, без якої тобі в майбутньому буде складно. Я звісно розумію, що у тебе великі плани, ― із сарказмом додала вона, ― але спочатку треба елементарні знання отримати. Продовжуй.
Юкі знав, звідки в її голосі сарказм. На початку навчального року цей учень раптом встав посеред уроку і виголосив, наче володіє силою вогню. Учителька підняла одну брову, мабуть, не повіривши, але попросила розповісти детальніше. Шухо казав, що запалювати не може, але вдома за допомогою пасів руками змушував полум’я свічки рухатися і приймати різні форми.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Травнева сніжинка, Anku Whitefox», після закриття браузера.