Читати книгу - "Чесне відьомське, Анітка Санніфео"

– Ні-ні, я нічого не думала, – поспішила відповісти я. – Тільки як цим керувати? Я раніше використовувала мітлу тільки за її прямим призначенням...

– Ох, це нескладно. Кожна відьма має внутрішню чуйку до керування цим транспортним засобом. Відчуй поклик. І просто проговори напрямок, уяви ніби вводиш адресу в навігатор.

– Я не знаю адресу Лисої гори, – ще більше розгубилася я.

– Адресу й не треба. Просто назви її подумки звернувшись до мітли. Чесне відьомське – це реально працює!

– Добре. Я спробую.

Я перехопила мітлу лівою рукою та закинувши одну ногу, спробувала її осідлати. В цей момент я відчула легку вібрацію, а потім почула тоненький писклявий голосок:

– Сміливіше, відьмочко, нас вже чекають пригоди. Куди прямуємо? Хоча, дурне питання. Лиса гора. Всі наші сьогодні там!

– Ти що, вмієш говорити? – втупилася на свій чарівний транспортний засіб!

–  Я – новійша магічна розробка: «Мітла 9613», і я відчуваю свою хазяйку, а ще я знаю сотні популярних відьомських маршрутів…

– Ну, це надає трохи впевненості, – кивнула я, вмостившись зручніше.

– Бачу, знайомство минуло успішно. Контакт встановлено. Тепер рушаймо. Тримайся та нічого не бійся, – промовила Оксана, й за мить вона плавно здійнялася у повітря та з криками «Гей-хоу!» помчала вперед.

– Готова, – проговорила я, і в наступну хвилину відчула, що мене відірвало від земної поверхні, потягнуло вверх, а потім, ніби відчула легенький поштовх в спину.

Серце намагалося вискочити з грудей від страху, змішаного з хвилюванням. Я міцно вчепилася у свою мітлу й навіть очі заплющила, не помічаючи нічого, що відбувається навколо.

Втім, політ мій тривав недовго, вже за деякий час я відчула, як мітла почала падати, і я лише чимдуж вхопилася в стовбур, а в наступну мить знову гепнулася на щось тверде. Та що сьогодні за день такий!

– Нічний патруль. Ваші документи! – почула доволі приємний чоловічий голос.

– В мене нема документів, – пробурмотала я, пригадуючи, що при собі у мене геть нічого нема, навіть телефону, де «Дія» встановлена.

Я підняла очі та побачила перед собою неймовірно гарного чоловіка. Трохи старший за мене з темними очима, в яких з’явився привабливий блиск. На ньому також був плащ, але чорного кольору, а на ногах високі чоботи. Під пахвою він тримав скейт, справжнісінький такий скейт, але дуже яскравого помаранчевого кольору.

«Ну й дивак», – подумалося  мені.

Він з хвилину вивчав мене, схиливши голову на бік.

– Старший капітан Нічного патруля, Марк, – нарешті заговорив він. – Прошу назвати ім’я, пані відьмо.

– Маргарита, Марго, – поправилася я. – Сама не знаю як тут опинилася. Я…

– Ти – новенька, молода відьмочка. Чув про таких, але ніколи не бачив. Де ж твої сестри по нещастю?

– Чого це одразу по нещастю? – образилася я. – Може, навпаки, я нарешті знайшла своїх?

– Може й так, – байдуже знизав плечима Марк. – Але мітку громади тобі ще поставити не встигли. Поїхали вже, супроводжу тебе на Лису гору. Пощастило тобі, Марго, що я тебе спіймав, не всі такі добрі в нашому підрозділі.

– Нащо взагалі свої сітки поставив? – запитала я.

– Порушниць швидкості та порядку серед твої сестер багато стало. А ти якось криво-косо летіла. То я й зупинив, перевірити. Мало що.

– Ну, я взагалі-то не порушувала, просто вперше літала…

– Чесно? – зробив вигляд, що не вірить мені чоловік.

– Чесне відьомське, – буркнула у відповідь, пригадавши вислів Оксани. А Марк засміявся.

– Кумедна ти, Марго. Пропоную тобі свій захист, – несподівано проговорив. – Не лише на сьогодні. Назавжди. Хочеш?

– Захист? – здивувалася я. – Це як?

– Ось так, – він взяв мене за руку та щось прошепотів, після чого на зап’яті з’явилася маленька руна у вигляді букви «Y». – А тепер, полетіли. Тебе, напевно, вже шукають.

Я знову сіла на свою мітлу, яка вирішила за краще мовчати та за весь час моєї розмови з Марком ні слова не сказала. Я промовила напрямок руху та відчула, що почала повільно злітати, Марк посміхнувся, показавши мені «клас», сам встав на свій скейт й за мить опинився в повітрі біля мене, розкинувши руки в сторони.

Я почала радісно сміятися, відчула небувалу легкість та жагу до пригод.

Десь вдалі лунали розкати грому, а попереду себе я побачила тут саму легендарну Лису гору, де осяяні місяцем силуети вже кружляли в якимось дикому танці.

– Марго! – почула я голос Оксани. – Нарешті ти тут. Всі чекають лише на тебе, – а потім, звернувшись до Марка, додала, – Дякую тобі, Марку.

– Нема за що. Сильно не пустуйте, й не смійте її ображати, – з цими словами Марк розвернувся та полетів геть.

– Марк подарував тобі свій захист? Та ти щасливиця, новенька, – заплескала в долоні Оксана. – Дівчата, в нас з’явилася не лише нова сестра. Марго стане нашою новою провідницею, замість старої Солохи, що нещодавно покинула нас та пішла в засвіти. Відтепер у нас є відьма, яка разом з Нічним патрулем зможе захистити нашу громаду від темних сил та потойбічних істот. І ми зможемо збиратися не лише в ніч на Геловін.