Читати книгу - "Шепіт у пітьмі: Наслідки, Дроянда"

— Я змінився, Алісо, — його голос був глибшим, ніж у спогадах. — Але одне лишилося незмінним: я пам’ятав тебе. Щодня.

Аліса не зводила з нього очей. Назар стояв поруч, напружений, готовий до всього.

— Ти був у Ордені… весь цей час?

— Я був серед них. І я вийшов, коли зрозумів, що їхня правда — не моя. Але їхній шепіт лишився… він у мені. — Влад опустив погляд. — І тепер він тягнеться до тебе.

— Чому я? — прошепотіла Аліса.

— Бо ти — ключ. До правди. До відновлення. Або… до остаточного знищення.

Назар зробив крок уперед.

— Вона не піде з тобою. І вона не сама.

— Я не ворог. Я вибрав тебе, Алісо. Я хочу боротися на твоєму боці. Але я не зможу, якщо не скажу правди: твоя мати знала, що Орден повернеться. І вона готувала тебе. Від самого початку.

Аліса відчула, як серце стискається. Назар мовчав, дивився тільки на неї.

Вона відчула сльози. Раптом усі почуття до Влада, дитячі й заплутані, переплелися з теплом, яке росло до Назара.

— Мені треба подумати, — сказала вона, відступаючи.

І в ту мить Влад, ніби вперше по-справжньому, прошепотів:

— Я кохаю тебе. Але навіть якщо ти обереш його — я захищатиму тебе до кінця.

— Я кохаю тебе… — Влад повторив, але вже тихіше. — Не з обов’язку. Не з минулого. А з кожного разу, коли бачив тебе сильною. Коли чув, як ти смієшся, а світ навколо ніби затихав…

Аліса мовчала. Її губи тремтіли. Вона дивилася на нього, і перед очима миготіли спогади: перші листи, дитячі розмови, його усмішка під зорями. Але потім — її погляд перевівся на Назара. Він не говорив нічого. Він просто був. Від початку. Поруч. Його долоня торкнулась її руки — впевнено, але м’яко.

— Ти не повинна робити вибір зараз, — прошепотів Назар. — Я знаю, як це важко.

— Але я мушу, — відповіла вона. — Бо правда більше не може чекати.

Вона підняла голову.

— Влад, ти частина минулого, яке боліло. Але я дякую тобі, що прийшов. За щирість. За все.

Її голос трохи зламався, та вона продовжила:

— Але я не та дівчинка, яка чекала на твої листи. Я стала собою. І я обираю не лише серцем. Я обираю тим, хто пройшов зі мною через тінь. І це — Назар.

Влад не опустив очей. Він тільки кивнув. Один раз. З повагою.

— Це чесно, — сказав він. — І... боляче. Але я лишаюсь тут. Як союзник.

Аліса подивилася на нього востаннє. А тоді обернулась до Назара. Її пальці сплелися з його, і на мить світ зупинився.

— Ми ще не перемогли, — тихо сказав Назар.

— Але ми разом, — прошепотіла вона. — А отже — шепіт у пітьмі більше не лякає.

І десь далеко, за межами міста, небо почорніло. Тінь знову ворушилася. Бо її справжній голос ще не прозвучав.