Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

себе в жертву й цим порятувати цілий світ, як на викладача

фізики початкових курсів університету, що намагався по-нормальному запустити симуляцію.

— Джоджо? — запитав він, і голос тюремного охоронця

пролунав із панелі управління, немовби людина стояла поруч із

ним.

— Тут, капітане. Ми взяли під контроль точку переходу

в машинний. Якщо хтось надумає сюди прориватись, то його

зустрінуть усі вісім кругів пекла.

— Молодець, — похвалив Ешфорд. — Головна інженерка

Розенберґ з нами?

— Так точно. Займається перелаштуванням комунікаційної

антени.

— Досі?

— Так точно. Досі.

Ешфорд подякував і клацнув по дисплею, заторохтівши

пальцями по його поверхні.

— Сем, скільки ще потрібно часу на донастроювання?

— Дві години, — відповіла вона.

— Чому так довго?

— Я мушу оверайднути геть усі запобіжники в контурі

управління, — пояснила вона. — Оце, чим ми зараз

займаємося… Конструкція системи корабля за задумом була

така, щоб унеможливити все, що я зараз роблю.

Ешфорд скривився.

— Дві години, — повторив він і перервав зв’язок.

Тепер тільки чекати. За дві години та сама жінка пояснювала, що систему націлювання потрібно наново калібрувати, оскільки

вона надто постраждала від аварійної зупинки. Для більшості

застосувань тепер вона була надовго заблокована, але оскільки

йшлося лише про одноразове її використання, то вона її вручну

переорієнтовувала. Ще три години. Потім їй довелося

вишукувати причину короткої помилки зі зворотним зв’язком.

Ще дві години.

Кларісса бачила, як Ешфорд хмурнішає з кожною новою

відмовкою, із кожною повільною годиною. Вона знайшла туалет

у глибині кабінки для співробітників служби безпеки

й замислилася, чи не перекусити тюбиком-двома. Якщо всі

інтендантські запаси лишилися в торі, це було проблемою.

Кортес припнувся в аварійному кріслі й заснув. Вартові ставали

все нетерплячіші. Кларісса цілу годину ходила від панелі до

панелі, поглядаючи на органи управління кораблем та реле

живлення, які забезпечували енергією місток. Просто

дивовижно, що багато з них виявилися точнісінько такими

самими, що й на земних кораблях, де вона працювала. Як

пробити груди землянину чи поясанину, кров тектиме

однакового кольору. Розколупай панель доступу на «Бегемоті», а чи на «Прінсі», й побачиш ті самі буфери перепадів напруги.

Кларісса замислилася, як «Бегемоту» живеться в шкурі саме

«Бегемота», а не «Нову». Як їй живеться в шкурі Кларісси Мао, а не Мельби Кох. Чи розуміє корабель шляхетність власної

пожертви? Навіки загублений у порожнечі, але спаситель усіх

інших? Симетрія ніби виходила значуща, але насправді її могло

спричинити жорстке поєднання страху й непевності, що й ввело

Кларіссу в оману.

Збігло сім годин після захоплення містка, і Ешфорд знову

тицьнув пальцями в консоль, зачекав кілька секунд, а потім

ткнув у неї ще раз — настільки сильно, що аж відлетів в аварійне

крісло. Розгніваний і шумний, він розбудив Кортеса й поклав

край бурмотінню охоронців. Ні на кого не зваживши, Ешфорд

знову залопотів пальцями по екрану. Нігті дріботіли по його

поверхні, неначе град по камінню.

Блимнуло світло монітора.

— Капітане?

— Де Сем Розенберґ? — гаркнув Ешфорд.

— Коли я її бачив востаннє, капітане, то вона перевіряла

резервне живлення колби реактора. Мені її знайти?

— Хто в неї заступник?

— Анамарі Руїс.

— Будь ласка, проведи їх обох у командний. Якщо доведеться

застосувати силу, даю на це дозвіл.

— Слухаюсь.

Ешфорд натиснув відбій й відштовхнувся від консолі, зашаруділи вальниці його аварійного крісла.

— Якісь проблеми, капітане? — запитав Кортес невиразним

і оспалим голосом.

— Нічого такого, з чим би я не впорався, — відказав Ешфорд.

Збігла майже ще одна година, коли Кларісса почула, як

відчиняються двері шахти зовнішнього ліфта. В залі пролунали

нові голоси. У їхньому торохтінні вчувалася якась внутрішня

напруженість. Ешфорд осмикнув свій однострій.

У приміщення залетіли дві жінки. Перша — красуня

з широким чолом і вузьким підборіддям, вимащеним