Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

волоссям, стягнутим ззаду в вузол. Своїм виглядом вона

викликала спогади про Анну. Друга — худа, навіть як на

поясанку, із землистого, сухого кольору шкірою та настільки

карими очима, що вони радше здавалися чорними. За ними

прослідувало троє чоловіків з пістолетами.

— Головний інженер Розенберґ, — промовив Ешфорд.

— Так, — проказала рудоволоса. Її голос геть був не схожий на

Аннин.

— Ви вже чотири рази просили про останню затримку. Чим

більше часу ми змарнуємо, тим більша вірогідність, що

заколотники в тороїдальній секції спричинять якийсь клопіт.

— Я докладаю всіх сил, капітане. У нас буде єдина спроба.

І підготуватися потрібно дуже ретельно.

— Дві години тому ви заявили, що ми зможемо здійснити

постріл за дві години. Ми готові?

— Ні, капітане. Я перевірила ТТХ і виявила, що запобіжники

реактора не дадуть досягнути потрібної потужності. Зараз мені

потрібно буде виготовити нові переривачі, які нас не підведуть.

А потім доведеться ще замінити проводку в деяких місцях.

— Скільки це по часу? — запитав Ешфорд. Його голос

прозвучав сухо. Кларіссі здалося, в ньому заговорила небезпека, та інженерка на це не зважила.

— Шість. Шість з половиною годин, — відповіла вона. — Три-де-принтери швидше просто не можуть.

Ешфорд кивнув і розвернувся до іншої жінки.

— Ви згодні з цією оцінкою?

— З усією повагою до головного інженера, мушу не

погодитися, — промовила Руїс. — Не розумію, чому б нам не

скористатися провідною піною замість цього.

— Скільки це займає часу?

— Дві години, — відповіла Руїс.

Ешфорд дістав пістолет. І перш ніж у головного інженера

широко розплющилися очі, пролунав постріл. У невеликому

приміщенні уже сам звук був агресією. Голова Сем смикнулася

назад, а ноги підскочили вперед. У повітрі на дрібні краплі

розліталася велика червона куля. Неначе мертва планета

з несамовитими супутниками.

— Руїс, — промовив Ешфорд, — прошу вас бути готовими

відкрити вогонь за дві години.

Якусь мить дівчина мовчала. Вона похитала головою, неначе

пробувала прокинутись від кошмару.

— Капітане, — кивнула вона.

Ешфорд усміхнувся. Йому сподобався створений ефект.

— Можете йти, — підігнав її він. — Тік-так, тік-так.

Руїс і троє охоронців вилетіли геть. Ешфорд відклав пістолет:

— Приберіть, будь ласка, хто-небудь це сміття.

— Господи Боже мій, — видихнув Кортес щось середнє між

молитвою та блюзнірством. — Божечки! Що ви накоїли?

Ешфорд вигнув шию. Двоє охоронців випливли наперед. Один

із них мав пилосмок. Він натиснув на кнопку, й захурчав

маленький моторчик. Коли він підніс його до крові, тональність

звуку впала з мі до ре-дієз.

— Я застрелив саботажницю, — пояснив Ешфорд, —

і розчистив шлях для порятунку людства від чужопланетної

загрози.

— Ви ж її вбили! — крикнув Кортес. — Без суду! Без права на

захист!

— Отче Кортесе, — проказав Ешфорд, — у нас склалися

екстремальні обставини.

— Проте…

Ешфорд повернувся й нахилив уперед свою величеньку голову

поясанина.

— З усією повагою, але це мій корабель. Це — мої люди. І якщо

ви вважаєте, ніби я готовий миритися з іще одним прикладом

бунтівної поведінки, то ви дуже сильно помиляєтеся.

У голосі капітана дзвеніли нотки п’янички, що готовий був

кинутися в бійку. Кларісса поклала на плече Кортеса руку

й похитала головою.

Немолодий чоловік спохмурнів, провів п’ятірнею по сивому

чубу й прибрав професійного співчутливого виразу обличчя.

— Я розумію вашу потребу в дисципліні, капітане, — заявив

Кортес. — Я приймаю навіть трохи насильства, якщо його не

уникнути, але ж…

— Не змушуйте мене відсилати вас назад у тор, — перервав

його Ешфорд. Кортес закрив рота й похилив голову, немовби

звик до смиріння. Хоч це й було неправдою, але Кларісса

однаково його пошкодувала. Він бачив мертвих людей. Він

бачив, як люди вмирали.