Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

Спустившись до фонтану зі статуєю у вигляді троянди, яку розтинав меч, Денис занепокоєно озирався навсібіч. «Чорт, невже не прийде?» ― промайнуло йому в голові. 

Так пройшло декілька хвилин, що Денис хотів вже плюнути на все й податися геть, аж поки хтось не визирнув з-за рогу. Повністю схований під чорною грубою мантією з каптуром, чоловік стрімко наблизився і, не мовивши ні слова, передав Денисові клаптик паперу, а відтак зник у невідомому напрямку.

― Оце так конспірація! ― присвиснув той. І миттєво пробігся очима по тексту ― заледве не задихнувся від напливу емоцій.

Завтра ти зустрінешся з батьком.

Проклятий ліс. Самотня вежа. Північ.

Знищити.

Ну що ж, замість того, аби показатися особисто, посланець вирішив виконати свою частину угоди. Непогано! Однак замість радості від такої близької цілі Денис чомусь відчув роздратування, яке вирувало вогнищем в жилах та норовилося вирватись назовні й знищити всіх, хто до нього підбереться ближче метра. 

― Скоро ми побачимося, татусю, ― люто прошепотів він, спалюючи повідомлення в настінному смолоскипі. І з подивом спостерігав за тим, як папірець, піддаючись дії вогню, проявив те саме зображення, отримане Майком напередодні ― сяйливу троянду в обіймах жар-птиці.

«Гм, який цікавий збіг…» ― задумливо подумалось йому.   

Гаразд, одна справа вирішена, залишилася ще одна…

― Виходь! ― гримнув Денис, вдивляючись у чорний прохід.

― Отже, ти таки працюєш на Темного Лорда?! ― слідом за гнівливим голосом Дафні показалася й сама вона ― у вечірній яскраво-червоній, з відвертим декольте, сукні, яка вигідно підкреслювала всі принади її тіла. Іншого разу Денис не упустив би можливості трішечки розважитися, але не зараз.

Зараз він закипав від лютощів і не збирався цього приховувати!   

― Чого ти вічно вештаєшся за мною?! ― заревів Денис, насуваючись на Дафні грізно.

Та відступила, на мить розгубившись. А втім, блискавично зібралася і з гордо піднятим підборіддям відрубала:

― Тому що ти зрадник, Дене.

Денис запалисто хихикнув, наблизившись впритул до Дафні так, що та опинилися затиснута між ним та стіною.

― Чомусь, коли ти цілувалася зі мною, тебе не відвідували подібні думки, ― видихнув він на вухо їй, і враз відчув, як та судорожно ковтнула повітря.

― Я просто приємно проводила час, ― пробелькотіла вона.

― Зі зрадником?

― Дене, припини гратися зі мною! ― спалахнула Дафні, виставляючи наперед руку, щоб вибороти собі простір, але Денис перехопив її долоню й завів їй за спину, а сам підступився ще ближче, не залишаючи ні міліметра вільного місця. ― Просто поясни, що відбувається…

― Я не зрадник, Даф, ― без вагань процідив він. ― Це все, що тобі потрібно знати.

― Я тобі не вірю. ― Її очі метали роздратовані іскри.

З горла Дениса вирвалося люте гарчання.

― Якщо єдине пояснення моїм діям ти вбачаєш тільки в моїй співпраці з Темним Лордом, то тебе чекатиме дике розчарування. Тому що, бляха, НЕ ІСНУЄ НІЯКОГО ТЕМНОГО ЛОРДА! ― мало не закипаючи, заявив він.

Судячи з вигнутих брів Дафні, вона не сприйняла його слова за правду.

― Ти що, з дуба рухнув? ― стрепенулася та.

― Можеш мені не вірити. Маєш на це цілковите право, крихітко. Однак прошу тебе по-хорошому, Майкові про побачене… ні слова, ― прошепотів Денис їй на вуста, водночас ковзнувши долонею від її талії до стегна. Мимовіль відмітив, що Дафні несвідомо відреагувала на його доторки важким уривчастим диханням, а тіло стало неймовірно податливим.

Скориставшись її станом, Денис неквапом підійняв їй спідницю, ще дещицю погрався, ніжно гладячи навколо кинджала, що покоївся під шкіряною пов’язкою. На останок палко припав до вуст Дафні, деколи кусаючи, немовбито бажав продемонструвати всю свою злобу, вилити всі свої почуття, накопичені за останні роки. Поцілунок розтягнувся довше, ніж Денис планував, оскільки Дафні миттєво його посилила, відповідаючи не менш пристрасно та люто. Захопившись до краю, блукала долонями по його торсу, заледве не рвала волосся на потилиці, притискалася всім тілом… Їхні язики, роз’ятрено зіштовхуючись, невтомно боролися…  

І це зі зрадником!

Остання думка миттю протверезила Дениса. Блискавично вихопивши кинджал з-під пов’язки, він відірвався від вуст Дафні, які вже встигли припухнути та налитися кров’ю, і приставив вістря до її бархатистої шиї, акурат біля сонної артерії.

― Ти… чого?.. ― В очах Дафні поселився острах.

Денис не поспішав з відповіддю.

― На руків’ї дорогоцінні камінчики, смарагди, лезо з найновішого матеріалу… ― оцінюючи зброю, перераховував він, наче для себе. ― Дорого-багато! І дуже небезпечно, ― суворо засвітилися його очі, спрямовані на Дафні.

― Покидьок! ― злегка смикнулася вона.

― Ну-ну, полегше, крихітко. Я тобі нічого не зроблю. ― Всупереч своїм словам, Денис провів лезом вниз, до западинки між грудьми. ― Це лише маленьке попередження: прохопишся Майкові про побачене, тобі не жити.