Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

І він ривком відступив, крутячи між пальцями руків’я небесної сталі.

― А знаєш що? Залишу-но я іграшку собі на пам’ять.

― Ненавиджу тебе! ― скаженіючи, заверещала Дафні йому в спину.

***

Бувають речі, які стаються вперше в житті. І смерть ― одна з них.

Майк на власному досвіді переконався: не існує смертей на благо. Одначе, коли він перерізав нитку життя іншої людини, в нього в голові навіть і думки не промайнуло, що десь там на вбитого чоловіка ― хто б він не був ― чекає мати, сестра, дружина… І начхати, що він діяв згідно з законом!

Гострив меч Майк точно не для того, аби стати вбивцею намарно. Єдиний, проти кого його небесна сталь здійнялася би без жоднісіньких вагань, був Темний Лорд. Одначе, як виявилося, він таки справдешній Зимній, якому вбити ― раз плюнути.

Слова незнайомця, досягнувши цілі, боляче ляскали в скронях електричним струмом, вертілися перед очима чорними спалахами… Аж поки обличчя чоловіка не спалахнуло при настінному канделябрі. Майк миттєво впізнав у ньому того самого супротивника з таверни. Тільки тепер замість чорного плаща той пишався в строгому мундирі.

Не довго думаючи, Майк дістав з піхов меч, а проте незнайомець, здавалося, зовсім на це не зважав: без поспіху ступив до вбитого і… витягнув з його серця кинджал. Затим уважно прикипів до зброї поглядом, абсолютно не вважаючи на кров, що скапувала з леза додолу.

― Гм, який цікавий екземпляр! ― нарешті подав голос він. ― А Небосталь, бачу, не здає позицій. Смерть наступила миттєво. Дуже, дуже цікаво! Віктору буде чим зайнятись.

― Віктору? Моєму Майстру? ― спантеличився Майк, спостерігаючи, як той витирає закривавлене лезо об серветку. ― То це ти його викрав?!

― Я? Викрав? ― мляво відповів незнайомець, роздивляючись вже чисте вістря під полум’ям свічника. А відтак, залишившись задоволеним побаченим, загорнув зброю в цупку тканину й заховував під одяг. Перехопивши погляд Майка, твердо продовжив: ― Нікого я не викрадав. Віктор сам пристав до мене.

― Віктор ― ювелір. Йому не можна возитися з небесною сталлю! Один необережний доторк ― і йому кінець! ― неабияк розлютився Майк.

Незнайомець, нудьгуючи, закотив очі під лоба: мовляв, як передбачувано!

― А якщо я тобі скажу, що в ньому тече трохи нашої крові? ― спокійно мовив він.

― Це неможливо. У Пір року та землян не буває спільних нащадків. ― Однак голос Майка прозвучав не так впевнено.

― Я б не був таким категоричним. Винятки з правил бувають. І Віктор ― один із них. Хай там як, а вже майже рік він клепає зброю, час од часу раниться ― і хоч би хни.

― Не буду запитувати, навіщо тобі знадобилася власна майстерня… ― Від мозкової активності Майк відчував, наче зараз вибухне. ― Але у Віктора є сім’я, яка нічого не знає про його теперішнє становище. Це, по-твоєму, справедливо?!

― Це частина угоди, ― і бровою не повів той. ― Потай зникнути і віддати всього себе спільній справі. Повір, Віктор, ознайомившись зі всіма ризиками та труднощами, пристав на неї цілком добровільно. ― І, пронизавши Майка оцінювальним поглядом, незнайомець без поспіху наблизився до Королеви та присів навпочіпки.

Цього Майк вже не витримав: стрімголов приставив меча до горла незнайомця:

― Ще раз запитую, ти хто такий, чорт би тебе побрав?!

― А я бачу, ти розмовляєш тільки мовою зброї, ― хижо вишкірився той, навіть не здвигнувшись з місця. ― І чому Астрей ставив на тебе, зрозуміти не можу… 

― До чого… тут… мій… батько? ― Йому забракло повітря, аби вимовити всю фразу. На мить меч в його руках затремтів, але Майк хутко зібрався та натиснув лезом сильніше на комір: ― Відповідай!

А проте незнайомець відказав не одразу.

― Я тобі не ворог, Майку, ― нарешті, наче до немовляти, мовив він. ― Опусти зброю. Думаю, однієї смерті для тебе сьогодні достатньо.

― Ти ввірвався в мій замок, найімовірніше, відключив якимось чином Королеву за допомогою татуювання, ба більше, приписуєш мого батька до своїх злочинних дій… Назви хоча б одну причину, чому, бляха, я повинен тобі довіряти?!

― Скажімо так, ― задумався той, ― свого часу ми з твоїм батьком належали до одного цікавого таємного товариства, мета якого воскресити Кровавий Місяць. А зараз не стій над душею, ― різкіше озвався незнайомець, дістаючи з кишені маленьку пляшечку з бурою рідиною.

― Це ще що таке? ― запитав Майк. Трохи повагавшись, все-таки опустив меч, але міцно стискати руків’я не переставав, щоби за необхідності бути в цілковитій готовності атакувати.

― Протиотрута. Ти ж не хочеш, аби Морена проспала так аж до самого скону? ― Після сякого-такого пояснення незнайомець влив декілька крапель до горла Королеви. А відтак підвівся, стряхнув невидимий пил зі штанів та впився в Майка проникливим зором. ― У нас не так багато часу для обговорення. Скажу прямо, Зимніх я ненавиджу. Але Астрей наполягав на твоїй кандидатурі, хоча я, ніде правди діти, завжди був проти цього рішення і ставив на іншого, більш стриманого та врівноваженого.

― Можливо, перед тим як розсипатися образами, логічніше з твого боку було би представитися? ― гнівно примружився Майк.