Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

― Віддаю перевагу залишатися інкогніто. ― Незнайомець по-господарськи взяв келих з вином та пригубився, задоволено прикривши повіки. ― Яка смакота! В чому ти вбачаєш роль Темного Лорда? ― ні з того ні з сього запитав він.

На якусь мить Майк втратив стійкість від раптового здогаду, що прострелив йому голову.

― То ти ― Темний Лорд? ― І хоч його голос пролунав ледве чутно, в ньому виражалася вся лють, накопичена за останні десять років, що аж кров вдарила до обличчя, і серце, мов навіжене, закалатало в грудях, силкуючись розірватися на шматки.

Майк глянув іншими очима на незнайомця: поза всяким сумнівом, той був хитрим, рішучим, безстрашним, однак занадто молодим як для Темного Лорда. Йому можна було би дати років сорок, не більше. Але й Любомир виглядав не на свої роки…

― Я спитав, яка роль Темного Лорда, а не чи є я ним! ― наголосив незнайомець, потроху дратуючись.

― Темний Лорд вбив моїх батьків! ― вибухнув Майк, загрозливо насуваючись. Обома долонями відчайдушно стискав меч напереваги. ― І якщо це ти, небесна сталь в моїх руках, можеш навіть не сумніватися в цьому, не затремтить.

Тим часом незнайомець витягнув меча й став у бойову стійку.

― Навіщо мені вбивати мого друга та соратника? ― Його блакитні очі блиснули гнівом.

― Мій батько був Зимнім, а ти на них, судячи з твоїх нещодавніх слів, вогнем дихаєш! Де логіка?

Майк заледве стримувався, аби не напасти першим. На щастя, незнайомець вирішив цю дилему: невідь-чому вийшовши з себе, кинувся на нього, рубонувши мечем. Майк миттю парирував удар, відступивши притім вбік. З його очей посипалися чорні іскри. Простір був замалим для битви, але… ХАЙ ЙДЕ ВСЕ ДО БІСА!

Перехопивши меча зручніше, Майк зробив блискавичний випад, а потім ще і ще, сподіваючись, що супротивник швидко виснажиться, однак та де вже там! Чоловік вміло парирував кожен удар.

Ще не раз їхні мечі схрещувалися, із шумом розсікаючи повітря, яке розжеврілося від полум’я боротьби.

Зненацька незнайомець, застрибнувши на диван, зробив сальто, опинившись таким чином позаду Майка. І став завдавати колючих ударів, які той з легкістю відбивав. Меч був всюди: зверху, знизу, збоку… Супротивник з люттю вдаряв, ні на секунду не припиняв вимахувати мечем, ймовірно, бажаючи прорвати захисні удари Майка, вибити зброю з його рук. І коли-не-коли гостре лезо небесної сталі таки опинялося надто близько коло його шкіри, заледве не проштрикуючи, але Майк вчасно ухилявся, подумки дякуючи всім виснажливим тренуванням.

Жага помсти опанувала ним до краю, що здавалося, наче це єдине, що важило цієї миті. Що якщо Майк не почує передсмертні вигуки цього чоловіка, не побачить його в калюжі крові, з простромленим серцем та перерізаним горлом… ― він не заспокоїться.

І Майк став діяти.

Несподівано та рвучко крутнувшись, Майк з міццю рубонув, вкладаючи в удар всі свої почуття. А проте супротивник, ні краплини не втомившись, одним махом парирував, що аж іскри посипалися врізнобіч від схрещення мечів. Трясця! Їхні сили рівні, а значить, перемогти його було не так то й просто.

Але Майк не з тих, хто здається.

Невгамовні удари пішли слідом один за одним. Майк бив знову й знову, нападав так шалено й завзято, як ще ніколи до сього часу. Декілька разів йому навіть вдалося так-сяк прорвати оборону, що його лезо просвистувало чи то біля щоки супротивника, чи то біля тулуба. Одначе той, ніби в’юнкий змій, раз у раз вивертався й знаходив нові сили для нападу, мовби боровся проти всіх Зимніх разом узятих.

Цей бій міг тривати вічно.

Аж ось, коли їхні мечі вчергове схрестилися, незнайомець зі злістю виплюнув:

― Так, я ненавиджу всіх Зимніх. Всіх до одного! У вашій крові немає нічого святого. Ви занадто довго загралися у володарів світу, приносячи своїм підданим тільки біль та страждання, що далі так тривати просто не може. Хтось має покласти всьому край!

― І саме тому ти вбив мого батька?! ― Підстрибнувши, завдав Майк удар зверху вниз.

― Та не вбивав я Астрея! ― ледве не заревів той, відбиваючи напад. І враз наступив із серією блискавичних атак, крізь зуби промовляючи: ― Астрей був моїм другом, тим, хто буквально залатував мене після того, що скоїли виродки-Зимні.

― І що ж вони зробили? ― Майк не був впевнений, що хотів знати цю частину історії, позаяк йому не потрібно губитися у здогадах, на що здатен його рід. Але не почути її він просто-таки не міг.

― Шістнадцять років тому вони зіпсували все моє життя. ― Очі незнайомця небезпечно креснули. ― У мене була кохана дружина, з якою ми чекали дитину. Але одного вечора наше тихе щастя зруйнувала зграя виродків. Зимні зґвалтували мою вагітну дружину, побіжно наносячи несумісні з життям удари небесною сталлю. А Судді… ― На мить меч в його руці обважнів. Однак Майк, заплутавшись остаточно, вже не так яро нападав. Йому навпаки блиснуло в голові впасти на коліна й підставити голову під удар. Ще одна покалічена доля, ще одне зруйноване життя!..

― Можеш далі не продовжувати, ― зупинив його Майк. ― Судді не стали вирішувати твою проблему.

Незнайомець зловісно вишкірився:

― Не стали. Але її вирішив я, помстившись всім до одного. Кров за кров, так би мовити… Звісно, Астрей це аж ніяк не схвалив, але й не відцурався від мене. Зрештою, він, як ніхто інший, розумів, що ця система летить під три чорти. І якщо нічого не вдіяти, ми ризикуємо опинитися за межами Ноєвого ковчегу. А де хочеш бути ти? Станеш слухняним гвинтиком системи чи зламаєш її пута?