Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

На короткий час вони водночас припинили битву, все ще тримаючи мечі перед собою.

«Яка роль Темного Лорда?» ― раптом стрілило Майкові в голові. Ще одна грань легенд стала явною. Так, Темний Лорд ― вигадка, фікція, витвір фантазії. Одначе хто заважає зайняти його місце, аби виконати хоч і апокрифічну, але цілком нагальну роль ― зламати ненависну систему, воскресивши Кровавий Місяць? Інакше кажучи, зробити все можливе, щоби нарешті запанував мир на землях Атлантиди.

― Ти ж не хочеш сказати, ― пересилюючи клубок, який застряг в горлі, мовив Майк, ― що мій батько... був обраний на роль Темного Лорда?

― Саме так, ― навіть оком не моргнувши, кивнув той.

Земля поповзла під Майковими ногами. Здавалося, ще мить ― і він задихнеться.

― Це неможливо… ― тупо повторював Майк, щосекунди тьмяніючи. ― Мій батько був доброчесним, порядним та законослухняним. Жодного нарікання з його вуст я ніколи не чув. Чомусь ти хочеш мене зараз обкрутити навколо пальця…

― Ти був ще малим, Майку. ― Незнайомець нервово зітхнув, мовляв, пояснює очевидні речі. ― Світ бачився у веселих фарбах, а зла не існувало й поготів. До того ж, Астрей хотів ввести тебе в курс справи, коли ти подорослішаєш, але… Як бачиш, не встиг.

― І ти став на його місце? ― спересердя вихопилося в Майка. Мимовіль його долоня міцніше стиснула руків’я меча. ― Захотілося більше влади, так?!

― Бачу, путньої розмови в нас сьогодні не вийде, ― став руба чоловік. Зненацька його обличчя спотворилося в жорстокій гримасі. ― Перенесемо нашу розмову на потім.

― Ніякої розмови «на потім» не буде! ― І Майк, спонуканий відплатою, перетнув йому шлях, рубонувши мечем.

Леза вкотре в несамовитості зіштовхнулися. Але цього разу незнайомець був налаштований рішучіше. Вочевидь, вивчивши слабкі сторони Майка, цілився саме туди, силкуючись прорвати його оборону та нанести нещадний удар.

Однак Майк теж часу дарма не втрачав: наносив все нові й нові чіткі та зважені удари, цілком і повністю перетворившись на оскаженілого звіра.

― Ти ж розумієш, що на слово я тобі не повірю, ― в розпалі сутички процідив він. ― Хочеш очорнити мого батька, будь добрий, надай докази.

― Шукай їх в Самотній вежі.

І, скориставшись Майковим хвилинним замішанням, чоловік, підскочивши, здійснив блискавичний випад, врізавшись лезом йому акурат під ліве ребро. Не стримавшись, Майк миттю видав тяжкий стогін, подумки грубо лаючись. Ним охопив нестерпний біль, який вогнищем поширювався від осередку, швидкома заполонюючи всі нутрощі. І здавалося, що кожна секунда життя ― остання. А проте з власного досвіду Майк знав: це всього-на-всього початок. Якщо не почати негайно діяти, біль тільки посилюватиметься.

Зібравши всю свою волю в кулак, він підвівся ― і заледве знову не зігнувся навпіл. Трясця!

― Охолонь! ― суворо проскрипів незнайомець. ― Настане час ― і ти сам приєднаєшся до мене. Цього хотів від тебе твій батько. ― І кинувся геть, тільки п’яти мелькнули.

Аби зберегти рівновагу, Майк, уривчасто ковтаючи кисень, сперся на спинку крісла ― і зміряв очима кровоточивий поріз. На щастя, він був неглибоким та не пошкодив життєво важливих внутрішніх органів. Принаймні Майк на це дуже сильно сподівався, бо звертатися по допомогу до цілителя він не мав жоднісінького наміру. Почнеться розгляд, тягомотина… А воно йому зараз не до діла. Ні, якось самотужки справиться. Щоправда, для цього потрібно дійти до своєї кімнати, а вона аж в іншій вежі! 

Зціпивши зуби, Майк зняв піджака, розрізав його в декількох місцях та перев’язав рану, опісля поклигав до виходу, з кожним кроком заледве не втрачаючи свідомість. Перед очима вривцем спалахували тьмяні блискітки, а на чолі вже з’явилися краплини поту. Подібна реакція тіла свідчила тільки про одне: лезо було виконане з вдосконаленої небесної сталі. До того ж, він не виключав вірогідності домішок якоїсь отрути…

Крок за кроком пожежа в зоні поранення ставала все нестерпнішою, а обриси предметів ― розпливчастішими через туманний зір, що Майк не відразу помітив появу Дениса.

― То випадково не той чувак, що з таверни? ― І навіть його голос долітав до Майкових вух, наче крізь вату. Мигцем охопивши поглядом спершу сплячу Королеву, а потім і мертвого чоловіка, Денис вражено присвиснув: ― Оце так вечірку я пропустив!

Тієї ж миті Майк похитнувся, різко втративши всі сили, і якби не Денис, який зі швидкістю світла підхопив його під боки, як стій опинився б на підлозі.

― Бери його трясця! ― смачно вилаявся той, вочевидь, помітивши, що Майк знаходився при смерті. Про це яскраво свідчив не тільки його хворобливий стан, але й кров, яка сочилася з рани, не припиняючи. ― Хоча тебе, звісно, і довбнею не доб’єш, але… тобі просто-таки терміново потрібен бальзам! ― Останні слова Денис вимовив, мало не волаючи.

― А ти куди думав, я направлявся?!. ― ледве розтуляючи рот, шепнув Майк, з неймовірним напруженням висмикуючись від Дениса. Йому вартувало величезних зусиль втриматись у вертикальному положенні.

― Йти сам зможеш? ― холодно запитав той.

Майк кивнув. У роті раптом пересохло і язик став колом, відчувся явний металевий присмак. «Погані ознаки, дуже погані…» ― всупереч власній волі, запанікував він. Здається, поранення набагато серйозніше, ніж він припускав. Час пішов на секунди.