Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

― Коли Королева прокинеться, ― перш ніж піти, процідив Майк крізь зуби, ― прослідкуй за тим, аби вона повернулася до Головної зали. Потрібно завершити обряд.

― А що плануєш робити з ним? ― хитнув головою Денис в бік трупа.

― Під моїм замком глибокі води. ― І Майк, насилу переставляючи ноги, вийшов за двері.

Тим часом Денис присів біля мертвого чоловіка навпочіпки, підібрав кинджал, що валявся в калюжі крові, та з неприхованим інтересом став розглядати руків’я.

***

Коли Діана вибрала з полиці Майка книгу з невигадливою назвою і вже збиралася зручно вміститися в крісло для читання, двері стрімко відчинилися. На порозі показався Майк, тримаючись за ліву частину тулуба, звідки… сочилася кров.

Дуже. Багато. Крові…

Діанине серце болісно стислося в лещатах страху.

― Ти… що тут… робиш? ― роблячи короткі перерви, обурився Майк. Вочевидь, йому було важко навіть говорити. ― Ай, неважливо!

Обірвавши самого себе, він, спотикаючись, побрів до тумбочки й дістав звідти шкіряну сумку, а відтак впав на крісло, видавши притім протяжний звук від болю, ― і враз зціпив зуби, щоб не стогнати. Тоді став тремтячими пальцями розправлятися з піджаком. Це привело Діану до тями. Схаменувшись, вона підлетіла до Майка.

― Я сама. ― На диво, голос її прозвучав рівно.

Випереджаючи його заперечення, Діана прожогом приступила до розв’язання вузлів. І намагалася не думати про кров, якою миттю забруднилися її руки. Зараз їй потрібно було повністю зосередитися, щоб не видати панічний жах, який скував її нутрощі.

Скинувши піджак, вона приступила до розстібання ґудзиків на сорочці, щоб звільнити доступ до рани.

― Що далі? ― запитала Діана, вивчаючи закривавлений поріз під лівим ребром.

― Сонце, а далі я сам, ― наполегливо протягнув Майк і потягнувся за сумкою. Одначе Діана встигла першою ― і відразу ж зазирнула всередину, дістаючи звідти скляні банки різних форм та наповнень.

Почулося люте зітхання: либонь, Майк пригадав, якою Діана буває впертою.

― Не сперечайся, а краще кажи, що робити, ― не терплячи заперечень, наказала вона.

Дрібку повагавшись, Майк кивнув, а відтак простягнув руку до однієї з банок, яка була найбільшою і з вузьким витягненим горлечком.

― Щонайперше потрібно ретельно промити рану ось цим, щоб від частинок небесної сталі не залишилось і сліду, ― заплющившись, ледве чутно мовив він.

― Гаразд…

Хоч темно-коричнева, із червонуватим відтінком рідина не викликала в Діани довіри, однак вона без вагань приступила до справи. Спершу зовсім трохи вілляла на рану ― Майк без звуку сіпнувся, тільки міцно стиснуті кулаки видавали його напруження. Далі все більше і більше, аж поки рідина при контакті з кров’ю не стала майже прозорою.

― Досить, ― зупинив її Майк. ― Потрібно трохи почекати…        

Діана мала примарну надію, що кров зупиниться, а проте… Цього не сталося. Вона висловила свій неспокій Майкові.

― Це ж небесна сталь, ― гірко хихикнув той, і враз скривився від болю.

― І завжди від небесної сталі так… кепсько? ― Весь його торс був всіяний найрізноманітнішими шрамами. Звісно ж, левова їх частка припала на лівий бік. Якщо кожного разу навіть найдрібніший поріз приносив Майкові настільки сильні страждання, що робили його схожим на живого мерця… Щось обірвалося в Діаниних грудях.

― Ні, не завжди, ― поспішив заспокоїти її Майк, ― усе залежить від виду небесної сталі. Та не переживай ти, це всього-на-всього подряпина, бувало й гірше.

На його змарнілих щоках заграли ямки. І Діана могла б ними замилуватися, якби не надміру блідий відтінок шкіри та нездоровий блиск в очах. Подумати тільки! Навіть в такому хворобливому стані Майк намагався її підбадьорити, коли сам потребував цього не менш.

― Зараз буде найважче, ― пошепки мовив він, знову заплющившись. ― І я б не хотів, аби ти це бачила. Але ж ти не послухаєшся! ― з гіркотою закінчив Майк.

― І правильно зроблю! ― непохитно заявила Діана, доторкнувшись до його правої долоні. ― Я тебе не покину. Особливо зараз.

Зненацька Майк розплющив очі й подивився на Діану так, наче сумнівався в її словах. Одначе наступної миті, злегка прикусивши нижню губу, хитнув головою й передав Діані нову банку.

― Потрібно цим бальзамом не просто покрити рану, а намастити її зсередини, розумієш? Дістаючись до країв.

Діана, кивнувши у відповідь, набрала мазь ― дивну чорну суміш з неприємним запахом ― на вказівний палець та, непомітно зітхнувши, злегка провела по краях рани. Реакція Майка її приголомшила: той, глухо застогнавши, скинув голову доверху. А вона ж іще нічого не зробила!

― Продовжуй… ― невиразно шепнув він, коли Діана зупинилася.

Гаразд…

Глибоко втягнувши повітря в легені, Діана знову стала намащувати бальзам. Майк з міццю стулив зуби й майже не дихав, аби жодним чином не виказати свою слабкість. А проте очевидно, що він переживав неймовірні муки, навіть піт виступив по всьому стану.