Читати книгу - "Декамерон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пані, слухаючи мужа, плакала й казала, що не бажає од нього такої милості, та хоч як вона одмагалась, Джільберто твердо наполягав на своєму. Наступного дня рано-вранці мадонна Діанора, одягнувшись не вельми ошатно, подалася в супроводі двох слуг і покоївки до дому мессера Ансальда. Той, почувши, що кохана з'явилась до нього, здивувався непомалу, встав і, велівши покликати чарівника, сказав йому:
― Мені хочеться, щоб ти сам побачив, якого блаженства доступився я завдяки твоїм чарам.
Тоді вийшов назустріч дамі і, не піддаючись якимось бурхливим бажанням, прийняв її поштиво й шанобливо, повів у прегарну світлицю, де в каміні ясно горів огонь, посадив її і промовив:
― Мадонно, якщо довга моя до вас любов заслуговує хоч якоїсь нагороди, прошу вас, скажіть мені, будьте ласкаві, що привело вас до мене такої доби і в такому товаристві?
Засоромлена дама одповіла йому, мало не плачучи:
― Мессере, сюди привела мене не любов до вас і не обіцянка, що я вам дала, а наказ мого мужа, який, зважаючи більше на ваші неймовірні звершення в ім'я тої непогамовної пристрасті, аніж на мою честь і на свою власну, велів мені прийти до вас; на його повеління я повинна сього разу вволити у всьому вашу волю.
Якщо мессер Ансальдо і спочатку був здивований, то тепер, почувши її слова, здивувався ще більше. Зворушений Джільбертовою великодушністю, він змінив пристрасть свою жагучу на співчуття і сказав:
― Мадонно, коли так воно і є, як ви кажете, то боронь боже, щоб я ущербив честь чоловікові, котрий появив таке співчуття до моєї любові. Побудьте ж тут у моїй господі, скільки самі захочете, так, ніби ви мені були сестрою, і вертайтесь додому, коли завволите, тільки прошу вас, подякуйте мужеві своєму, як лише можете, за ту його великодушність, а мене майте віднині за брата свого й слугу.
Почувши такі речі, дама зраділа невимовно і сказала:
― Хоч і знала я ваші звичаї, та ніколи була б не подумала, що моє завітання до вас скінчиться так, як воно сталось; за се я буду вдячна вам поки віку.
Попрощавшись із лицарем, вона повернулась у супроводі своїх слуг до мужа й розповіла йому все, як було; з того часу між Джільбертом і мессером Ансальдом установилась міцна й щира дружба.
Чародій, якому мессер Ансальдо збирався вже дати обіцяну винагороду, побачивши, як благородно вчинив супроти нього Джільберто, а він сам супроти дами, сказав лицареві:
― Боже мене упаси, щоб я, бачивши великодушність Джільбертову у справах честі і вашу в любові, виявився невеликодушним щодо моєї заслуженини. Знаючи, що вам сі гроші знадобляться на щось інше, я їх од вас не прийму.
Лицареві стало ніяково, і він почав упрохувати чарівника, щоб той узяв гроші, як не всі, то хоч частину, але все було даремно. На третій день чарівник одворожив свій сад і вирядився в дорогу; мессер Ансальдо попрощався з ним любо і, погасивши в серці своїм полум'я чуттєвої любові до тої Дами, задовольнився братерською до неї приязню.
Що ви на те скажете, любії мої подруги? Де було більше великодушності ― чи там, де кохана вже була напівмертва, а любов майже охолола з безнадії, чи тут, де закоханий горів іще ярою пристрастю й тримав у своїх руках любу здобич, за якою так довго полював і з якої мав певну надію натішитись? Думається мені, що нерозумною було б річчю прирівнювати той доблесний учинок до сього.
Оповідка шоста
Король-переможець Карло Старий закохується в одну дівчину; совістячися своєї безрозсудності, він видає її почесно заміж разом із сестрою
Була б то довга річ переказувати всі суперечки, які виникли між дамами, хто проявив більше великодушності в справі мадонни Діанори ― Джільберто, мессер Ансальдо чи ворожбит. Король не зразу припинив ті їхні розмови, та врешті глянув на Ф'ямметту і велів їй покласти край тим суперечкам, розповівши щось своє. Вона, не гаючись, почала такими словами:
― Пишнії мої пані, я завжди була тої думки, що в товаристві, подібнім до нашого, годиться оповідати широко й докладно, щоб надмірна стислість розповіді не давала приводу до різних тлумачень і суперечок між слухачами. Такі диспути підходять більше спудеям у школах, аніж нам, що ледве з прядкою та веретеном уміємо дати собі раду. Я думала була розповісти вам про один спірний казус, та, побачивши, як ви завелись за попередню історію, облишу ту пригоду і розкажу вам не про якогось незначного чоловіка, а про доблесного короля, на який лицарський учинок він спромігся, щоб не уронити своєї честі.
Усі ви, мабуть, не раз чували про короля Карла Старого, чи то Першого{323}, що завдяки його великому почину й славній перемозі над королем Манфредом із Флоренції вигнано гібелінів і знову повернулися до нас гвельфи. Під ту завірюху вибрався з нашого міста з усім родом своїм і добром один лицар, на ймення Нері дельї Уберті, і подався не куди, як під опіку самого короля Карла; оселившись у Кастель-а-Маре ді Стабія, він вирішив довікувати тут тихо й мирно свого віку. Купив собі садибу трохи на одшибі, так як з лука дострелити до міських кам'яниць, у гарній містині, порослій оливами, горіхами та каштанами, поставив там гарний і вигідний будинок, розбив коло нього чудовий сад, а серед саду, нашим звичаєм, улаштував сажалку, чистий такий, прозорий ставок (бо місце було криничувате), і розвів там силу-силенну всякої риби. Тільки й турботи було в нього ― як би той сад іще кращим зробити.
Раз якось, у саму жароту, король Карло вирядився в Кастель-а-Маре, щоб там трохи одпочити; почувши розмови про те, який чудовий сад у мессера Нері, він забажав його побачити. Дізнавшися, що той лицар був супротивної колись
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Декамерон», після закриття браузера.