Читати книгу - "Рейн. Дощинка з проклятого лісу., Вікторія Шевченко"

По-друге, Таірнаель зустріла мене з таким поглядом, ніби я щойно зрадила всі її сподівання, пропустила урок з використання цілющих трав і до того ж вирішила використати її рідкісні зілля для миття підлоги.

– Що це за вигляд? – її брова злетіла так високо, що я боялася: ще трохи, і вона покине її обличчя назавжди.

– Пізнавала місцеву фауну, – буркнула я, відчуваючи, як палають мої щоки. – Дуже... близько пізнавала.

Таірнаель мовчки оглянула мене — від промоклого волосся до брудних босих ніг — і простягнула сухий одяг, що пахнув травами.

Потім вона суворо кивнула в бік загону, де стояла велика бочка з теплою водою, від якої піднімалася пара.

Треба ж, пожаліла. Я думала, вона прочитає мені півгодинну лекцію про те, яка я безвідповідальна й дурна. Хоча... можливо, вона просто приберегла її на потім, коли я буду чистою й точно нікуди не втечу.

По-третє, переодягнувшись і трохи зігрівшись — вода виявилася настояною на чомусь ароматному й приємно поколювала шкіру, — я усвідомила, що занадто довго слухала орочу балаканину про їхні подвиги й змагання, а отже, хтось із них, скоріш за все, вирішив знову перевірити мою «доблесть».
І дійсно...