Читати книгу - "Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3"

Марко стишив крок, та з уст Шуберта не вирвалося більше ні слова, наче він захлинувся.

Марко нарешті опинився надворі. Вдихнув прохолодне нічне повітря на повні груди.

— Мак-Міллане, зачекайте… Що то було?

Флемінг таки наздогнав його.

— Ви відмовилися від ночі із Сибіллою Чеддерс? — здивовано перепитав Ян. — Подумати тільки! Ви програли купу грошей, вона заради вас відмовляє тому росіянину, Шуберту, пропонує вам себе як втішний приз… Таке трапляється раз на століття! А ви відмовилися від ночі з нею!

— Ви були вельми спостережливі, Яне, — байдуже відповів Марко, крокуючи вулицею. — Не такий то вона і цінний приз, якщо так легко пропонує себе навіть новачку, що програвся.

— А чого дивуватися? Зрештою, вона ж проститутка! Дорога шльондра, — розгублено стенув плечима Флемінг.

— Ото ж бо й воно, що дорога.

— Ви розкидалися грубими грошима, Мак-Міллане… Може, вона хотіла витягнути з вас іще більше?

— Можливо… — стомлено відповів Марко. — Та не сьогодні.

— Зачекайте, а тепер ви куди?

— До готелю, куди ж іще! Спати. Я до біса стомився, Флемінгу. Усе не відісплюся ніяк з дороги.

— Подумати тільки! — Ян сплеснув руками. — Як це — спати? Нічого не розумію!

— Яне… — Марко зупинився на мить і подивився на свого супутника. — Що вам не зрозуміло? Друже, занотуйте усе, що хочете запитати, і приходьте завтра. За ланчем я усе вам поясню.

Флемінг знову стенув плечима.

— Нічого не розумію! — повторив він. — Відмовити Сибіллі Чеддерс у ночі кохання! Дурня якась! Як же ви тепер зблизитеся із нею? — поцікавився тихо. — Адже наша мета…

— Яне, заспокойтеся, друже, — Марко поплескав Флемінга по плечу і стомлено позіхнув. — Мені потрібно було привернути її увагу до себе — мені це вдалося. Повертайтеся до свого готелю або ж залишайтеся до завтра у «Харбіні», звісно, якщо там є вільні номери, я сплачу витрати. Свій номер не пропоную, вам буде незручно на канапі, а своїм ліжком я вам поступатися не збираюся.

* * *

У номері, опинившись на самоті, Марко нарешті із великим полегшенням розстібнув краватку-«метелика» і жорсткі накрохмалені манжети сорочки.

Подумки собі зізнався: сьогоднішній вечір й уся тота атмосфера «клубу» леді Чеддерс справили на нього найогидніше враження. Ще гірше, ніж коли доводилося вимушено зависати із Остапенком у Стамбулі, в «Кікі».

А от Флемінг, здавалося, почувався у закладах такого сорту як риба у воді! Ну, насправді комфортне почування тут ні до чого. А щодо «гарних» новин — за гральним столом сиділо чимало цікавих персон, із якими варто було б негайно завести більш близьке знайомство.

Марко замислився і наче подумки повернувся за гральний стіл.

Болін. Нащадок збіднілої діамантової імперії, вочевидь, почувається вкрай самотньо тут, на краї світу. Депресивний тип, хоч і намагається видаватися компанійським. Та й враження він справив дивне… Засльозені, наче від безсонних ночей, очі, змучений погляд, бліде обличчя з почервонілими ніздрями… Або він настільки внутрішньо страждає, або… давно і міцно сидить на кокаїні.

Ще тоді, за гральним столом, гостроносий Карл Болін нагадав Маркові конан-дойлівського Шерлока Холмса, котрий теж полюбляв труїти себе цим наркотиком,[3] вводячи заштрики кокаїну у часи бездіяльності свого геніального мозку.

Чомусь раптом пригадалися слова Мальцева, чи то пак Верховенського, — чи не пам’ятає він, як у Москві у 1900-му кокаїн продавали в аптеках, наче зубний порошок, по рублю за упаковку, а у найвишуканіших пітерських салонах це трійло використовували за приправу для страв та вина.

Костянтин Шуберт… Не такий простий, як видається. Має військову виправку, помітно і неозброєним оком. Мабуть, із колишніх «благородій». Агресивний, однак намагається контролювати ситуацію і не заходити надто далеко. І що означає цей його останній вигук? Цікавий персонаж… Із таким варто зійтися і через нього промацати настрої білогвардійської еміграції.

Морланд… Хто він такий, чорт забирай? Видає себе за англійця, достатньо заможний, аби ошиватися у клубі леді Чеддерс, просаджуючи грубі гроші; впевнений у собі, розсудливий, вельми приязний і легко заводить знайомства… Більше нічого конкретного про нього не скажеш.

Роздумуючи, Марко розстібнув тугий смокінг, що облягав його фігуру поверх сорочки, наче друга шкіра.

Мимоволі провівши рукою по кишені, раптом відчув щось під пальцями.

Те щось виявилося маленьким аркушем паперу, згорнутим у щільну рурку. Такі, коли навчався у кам’янецькій гімназії, хлопці перед іспитами робили. Марка завжди дивувало — навіщо? Непомітно розгорнути оту рурку та ще й непомітно скористатися нею було справжнім мистецтвом, особливо якщо класом туди-сюди походжає інспектор… Чи не краще усе завчити напам’ять?

Звідки взялася ця рурка у його кишені? Хто її туди підкинув?

Власник крамниці, де купувався смокінг чи, можливо, хтось із присутніх за столом у гральні леді Чеддерс?

Обережно розгорнув послання.

«SSiS» — усе, що було виведено на тому клаптику паперу. Японською чи китайською — хто його розбере… Марко не володів жодною з них.

* * *

Вранці, проігнорувавши ситний сніданок у готельній ресторації, Швед вирушив до міста в надії, що знайде когось, хто міг би перекласти йому ту абракадабру.

Зброю надійно приховано під одягом. До внутрішньої кишені пальто про всяк випадок поклав фотографічні картки леді Чеддерс, рурку з посланням та складений удвоє «Путеводитель по Харбину», принесений учора Флемінгом, так, аби він стирчав назовні, видаючи його власника за приїжджого іноземного туриста, що блукає вуличками міста.

З Європи до Харбіна щодня прибувало чимало заможних джентльменів — одні із надією знайти вдале застосування для своїх капіталів, інші — побачити цей новий, дивний світ, слава про який ширилася через океан.

І все ж безпомічність Шведа дратувала. Флемінг не володів ні китайською, ні японською, аби прочитати ті ієрогліфи. А послугами офіціанта-китайця готельного ресторану Марко не наважився скористатися, аби не ризикувати. Хто знає, чим дихає обслуга «Харбіну»…

Шпигунами могли виявитися хто завгодно: і косоокий хлопчик, що попри вранішню прохолоду замерзлими пальцями до глянцу натер його взуття і, здавалось би, зрадів не тільки монеті за роботу, але й можливості нарешті зігрітися — так енергійно він рухав щіткою по носаках черевиків… І офіціант, який приніс Маркові піалку із зеленим чаєм. І літній чоловік, що просив милостиню на Пристайній.

Можна було б, якби не наказ, звернутися до британського консуляту, та він не має там права світитися без крайньої на те потреби.

Збираючи компромат про високопоставленого військового чиновника Великої Британії, котрому протегує сама королівська родина, на британський консулат у Харбіні покладатися не можна! У Семпілла серед дипломатів консульства могли залишитися на найнепомітніших посадах свої люди…

«Е§й». Що ж означає той