Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця , Ірина Кузьменко "

Мирослава, стримуючи внутрішній крик, який роздирав душу навпіл, витерла сльози й піднялася із землі. Хотілося провалитися крізь землю. Вона не готова була до зустрічі з ним. Чоловік, який сказав, що він її батько, викликав бурю емоцій: гнів, сором, відчай, ненависть, страх.

Сила чорного агату може захистити її тіло, утім, не серце, яке боляче стислося в грудях.

Глибоко вдихнувши, на кілька секунд заплющила очі й повільно видихнула. Розплющивши очі, поглянула на Христину й, подавши їй руку, промовила:

— Ти приховувала від мене, що володієш магією.

— Ти також, — взявши за руку Мирославу, сказала Христина й мигцем поглянула на Тараса, в якого із чола текла кров.

— Так, дівчата, розбиратися будете потім. Нам ще потрібно допомогти охороні, — скривившись від болю, промовив Тарас.

— Корнілове, можливо, даси нам кілька хвилин? — насупилася Христя.

Тарас, піднявшись, кивнув й промовив:

— Будь ласка.

— За врятування я окремо подякую! — сказала Христина.

— Цікаво, яка це буде подяка?! — закотив очі Тарас й пішов до входу.

Оглянувшись, Христина помітила енергетичний бар’єр на дверях і крикнула Тарасу, щоб він їх не чіпав, однак було пізно. Хлопець торкнувся до вхідної ручки, й магічний бар’єр відкинув його. Дівчата, спостерігаючи, як він пролетів і приземлився на землю, переглянулися. Заричавши, Тарас миттєво піднявся на ноги.

— О, Боже, він ще й ричить, — тихо сказала Христя.

— Угу, і може перетворюватися у вовка, — сказала Міра й, підійшовши до дверей, провела рукою по енергетичному бар’єрові. — Він подвійний! — вигнула брови. — Відчуваю…

— Сіру магію, — додала Христина. — Не знаю, хто може використовувати таку силу.

Подумавши про дагратіонців, Міра зітхнула.

— Я знаю, хто володіє нею, — сказала й подала руку Христі. — Разом?

Христина, взявши за руку Міру, озирнулася й промовила до Тараса:

— Хей, вовче, краще відійди!

— Я чую крики людей за дверима. У них паніка. Якщо ви зараз не знімете цю магічну херню, то в клубі мої товариші зі зграї. І я не зможу їх зупинити від перетворення, перебуваючи тут із вами.

— Ну просто супер, — фиркнула Христя.

— У клубі також і Дем’ян, — тихо сказала Міра.

— Гм… я думала, тобі байдуже на нього.

— Так же само байдуже, як і тобі… на Тараса.

— Він перевертень. Ніяких почуттів до нього не може бути, — промовила Христина й, стиснувши вуста, підняла долоню й провела по бар’єру.

Таку саму дію зробила й Мирослава. Відчуваючи супротив сірої магії та її силу, дівчата сконфузилися та до хрускоту кісток стиснули руки. Міра, вивільнивши силу чорного агату та перебравши на себе енергію сірої магії, зціпила зуби від болю.

— Ти що робиш? — вигукнула Христина. — Досить!

Коли бар’єр зникнув, Мирослава впала на коліна й схилила голову. Христина, схилившись над нею, торкнулася до плечей і, заплющивши очі, ментально передала частинку своєї енергії. Міра, відчувши прилив вогню, як він заповнює її та надає сили, підняла голову й промовила:

— Ти спадкова вогняна відьма!

Христина, відсторонившись, нервово сказала:

— Я не використовую магію вогню.

Тарас, підійшовши до дівчат, запитав, чи все нормально, і, коли вони синхронно кивнули, відчинив дверцята, і звідти вибігли злякані люди.

— Йди! Я приведу до тями охорону! — сказала Христина.

Тарас, поглянувши на Христину, запитав:

— З тобою точно все добре?

— Так, — не дивлячись на хлопця, кивнула. — Йди за своєю зграєю.

Міра, поглянувши на Тараса, піднялася й, опередивши його, забігла в приміщення. Розштовхуючи натовп, поглядом почала шукати Дем’яна. Почувши, як у кишені дзеленчить мобільний телефон, дістала його й, поглянувши на екран, зітхнула.

— Мамо, я знайшла Христю. Шини у твоїй машині проколоті, — пробираючись крізь натовп у залу, швидко сказала Міра. — І я бачила його.

— Мирославо, кого ти бачила? — збентежено запитала Вікторія.

— Гідеона! — скривившись, відповіла. — Це не Крістофер Бейн.

— Скажи де ти, Міро. Ми приїдемо! — закричала в слухавку матір.

— Уже все скінчено. Ну, принаймні на цю ніч.

Мирослава, вимкнувши телефон, огляділася.

— Мене шукаєш? — почувши голос Дем’яна, Міра озирнулася.

Підійшовши до нього впритул, мовчки обійняла за спину й притулилася до грудей. Дем’ян відчув збентеження від несподіваної емоції дівчини. Утім, миттєво взявши себе в руки, розуміючи, що це його шанс зблизитися з дівчиною, обережно обійняв у відповідь. Вона тремтіла в його обіймах і, повільно повернувшись, вперлася чолом у груди. Метелик, який самовільно прилетів до вогню, вже спалив свої крила. Дем’ян, ніжно погладжуючи дівочу спину, заплющив очі й поцілував у верхівку.