Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця , Ірина Кузьменко "

— Принцесо, ти тремтиш. Доки я був замкненим у клубі, що трапилося? — прошепотів.

Мирослава, ледве стримуючи сльози, відсторонилася й, відвернувшись, промовила:

— Пробач. Я зазвичай можу… контролювати свої емоції.

— Значить, я єдиний, хто може їх пробудити.

Мирослава, оглянувшись, важко зітхнула. По дівочих щоках покотилися дрібні сльози. Дем’ян нахмурив брови й, взявши обличчя Міри в долоні, великим пальцем витер з її щоки сльози. Дівчина, піднявши голову, зазирнула в його очі. Вже не було в його погляді того холоду, презирства й насмішки. Сіра блакить заспокоювала її розтерзану душу. Міра, піддавшись імпульсу, стала навшпиньки й подалася вперед. Серце невблаганно просило перейти межу упередження. Відчуваючи на вустах його теплий подих, вона глибоко вдихнула й, заплющивши очі, відвернулася. Розум переміг серце! Почувши позаду кроки, відступила від Дем’яна й, проковтнувши клубок нервів, важко зітхнула.

Дем’ян, побачивши, як у зал зайшли Корнілов і білявка, подумав: «Як невчасно!»

— Хей, із вами все нормально? — запитав Тарас.

«Доки ти не припхався з білявкою, було все добре!» — подумав Дем’ян і натомість відповів:

— Якийсь придурок закрив клуб. Люди в паніці, ледве не рознесли його.

Мирослава поглянула на Христину. Білявка, мигцем зиркнувши на Дем’яна, округлила очі. Набравши в легені більше повітря, серйозно промовила:

— З твоєю машиною, Міро, уже все добре. Ми можемо їхати.

— Тобто? — хмикнула Мирослава.

— Я її полагодила, — знизавши плечима, відповіла Христя. — Тарас… допоміг мені.

Мирослава кивнула й, мигцем поглянувши на Дем’яна, розвернулася й поспішила до виходу.

— Більше ні ногою в цей клуб, — фиркнула Христя й пішла слідом за Мірою.

Мирослава, вийшовши з клубу, поспішила до машини. Вона хотіла чимскоріше поїхати звідси. Ставши біля автівки, обійшла її й, схилившись, перевірила шини.

— Я ж сказала тобі, що з машиною все добре, — почувши голос Христини, Міра піднялася. — Магія врятує не лише цей світ, але й шини автівки.

— Пробач, це все через нерви! — розвела руками Міра.

— Розумію, — схилила голову набік подруга. — Якщо буде бажання поговорити, я завжди готова вислухати.

Мирослава кивнула й, обійшовши машину та обійнявши Христину, прошепотіла:

— Дякую за розуміння.

Озирнувшись, дівчата побачили Дем’яна й Тараса, які стояли на виході з клубу. Переглянувшись, обоє зітхнули й, сівши в автівку, поїхали.

Спочатку Мирослава відвезла Христину додому, потім, приїхавши до свого дому, поклала голову на кермо й кілька хвилин сиділа в тиші. Дверцята машини відкрилися, і дівчина підстрибнула.

— Мамо?

Вікторія подала руку, і Мирослава вийшла з автівки. Вікторія, обійнявши доньку, поцілувала її у верхівку.

— Мамо, вибач, я не маю сил зараз говорити, — тихо додала Міра.

— Шшш, я все розумію. Не хвилюйся!

— Із твоєю машиною все нормально, — схлипнула.

— Автівка — це лише засіб пересування. Головне, що ти повернулася неушкоджена, — сильніше обійнявши доньку, промовила.

— Утім, не морально, — прошепотіла.

— Інколи в долі є свої плани, які ми ніколи не можемо розгадати й вплинути на хід подій також, — спостерігаючи з балкону за Мірою і Вікторією, сказала Серафима й, поглянувши на магічний кристал, повернулася в кімнату.

Дем’ян, розігнавши машину до граничної швидкості по пустій дорозі, стиснув кермо. Швидкість наповнювала кров адреналіном. Утім, як би він не бажав втекти від образу Мирослави, не міг втекти від думок про неї.

Неочікувано назустріч виїхала автівка з увімкненими дальніми фарами. Дем’ян, примружившись від світла, різко загальмував і вивернув кермо. Почувся свист шин, і через кілька хвилин із машини вийшов чоловік і швидкими кроками направився до нього. Дем’ян, розгледівши у світлі ліхтарів Крістофера, вийшов із салону. Глибоко вдихнув, і холодне повітря увірвалося в легені.

Чоловік, наблизившись, голосно запитав:

— Як провів вечір у клубі?

Дем, хмикнувши, опустив голову й відповів:

— Могло бути й краще!

— Я порушив твій наказ, насліднику, і відкликав воїнів. Вони на завданні в пошуку мотулу. Демони вилізли зі своїх печер й активізувалися, знищують поселення за поселенням в Ірландії.

Дем’ян вигнув брови й, склавши руки на грудях, сів на капот автівки й промовив:

— Поясни!

— Я виховував тебе з трьох років. Навчив усьому, що знаю. Оберігав та завжди підтримував. Утім, зараз скажу відверто: чим більше буде використана сіра магія, тим більше ми будемо привертати увагу. Гідеона я сам знайду. Твої емоції та необдумані дії можуть нашкодити.