Читати книгу - "На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі"

— Він багато часу збуває з Вей. Мабуть, воркують у сусідній

кімнаті.

— Допоможіть мені встати, — попрохав Голден, простягаючи

руку. Елві зіп’ялася на ноги й потягла за ту руку, й якось він таки

спромігся підвестися, не падаючи. — Серце скаче, мов кінь на

перегонах. Не до снаги йому таке.

— Ви переповнені токсинами втоми й амфетамінами. То я й не

дивуюсь, що ви маєте галюцинації.

— Мої галюцинації є різновидом контролю інопланетянського

розуму, — відповів Голден і ступив кілька непевних кроків до

сусідньої кімнати.

— А ви чуєте те, що говорите? — запитала Елві, виходячи з ним

і підтримуючи його лікоть. — Ви починаєте по-справжньому

непокоїти мене.

Голден обернувся, випростався і зробив один довгий вдих. Тоді

визволив свого ліктя від підтримки Елві й сказав, стараючись

надати своєму голосові якнайбільшої твердості:

— Мені треба потрапити кудись, де б я зміг відвернути від

наших кораблів оту місцеву оборонну мережу, аби наші друзі не

загинули вогненною смертю, падаючи з космосу на цю планету.

А ще мені треба, щоб ви повернулися назад — до праці над

проблемою захисту людського зору в цих умовах. Дякую вам за

вашу допомогу!

Не переконали ці його слова Елві, але Голден стояв, вичікуючи, щоб вона лишила його на самоті, й зрештою вона

таки попрямувала до тієї частини вежі, котру віддали під

лабораторну працю.

А в сусідній кімнаті сиділи за низьким пластиковим столиком

Еймос і Вей, обідаючи аварійними коржиками й запиваючи

дистильованою водою із пляшки з-під хтозна-коли випитого

віскі.

— Маєш для мене хвилинку? — запитав механіка Голден, а

коли той кивнув головою на знак згоди, ще додав: — Сам на сам?

Вей, не зронивши й слова, зірвалася на рівні ноги і вийшла з

кімнати, тримаючи перед себе простерті руки, аби не наскочити

на стіну.

— Що маєш сказати мені, кеп? — спитав Еймос. Він відкусив

іще шматочок протеїнового коржика й скривився. Тхнуло ж

воно, мов просякнутий олією папір.

— Ми визволили Наомі, — пошепки сказав Голден, не мавши

певності, чи далеко відійшла Вей. — Вона на «Росі»!

— Так, я чув це, — осміхнувся Еймос. — Чандра мені розказала.

— Чандра?

— Вей, — уточнив Еймос. — Хороша вона людина, от тільки

працює на кепських людців.

— Гаразд. А Мертрі ошалів через цей наш порятунок Наомі.

— Атож — та хай його дідько в пеклі подовбе.

— Та й я приклав руку, — похвалився Голден. — Збив його в

ґлей і викрав його термінал.

— Ой, кеп! Не закохуй мене в себе, бо ж сам знаєш: нічого з

того не вийде.

— Річ у тім, — сказав Голден, — що він може зігнати зло на

тутешніх людях. Я хочу, щоб ти подбав тут про безпеку всіх і

кожного. Особливо бережи Лусію та Елві. Ці дві жінки

найбільше нам допомагали й допомагають, то він може

спробувати покарати нас, караючи їх.

— Не дуже я боюся того сліпака, — сказав Еймос. — Хоч і сам я

блинда.

— А з цим ми швидко покінчимо. Елві запевняє, що мої ліки

спрацьовують. Зір вертатиметься людям за лічені години, щонайдовше — за пару днів.

— Кеп! Чи ж така це проблема, що я міг би вирішити її отак-о?

— запитав Еймос, імітуючи великим пальцем і вказівцем подобу

пістолета. — Бо саме це ой як може трапитися!

— Ні. Жодних ескалацій. Я й так забагато наколобродив, тіпаючи тим Мертрі, мов снопом околоту. Прийде колись такий

час, що я заплачý за це, але ти роби тільки те, що маєш робити, аби вберегти цих людей, поки мене тут не буде.

— Окей, — мовив Еймос. — Маєш моє слово. Але заради чого ти

пропадатимеш казна-де?

Голден плюхнувся на той пластиковий столик і потер очі —

сухі, мов сталеві підчіпки. Вся ця планета була великою кулею

вільгості, одначе в нього хтозна й як виходило тримати свої очі

сухими, та ще й сверблячими.

— Маю податися десь із Міллером. Він