Читати книгу - "Гра в кохання , Міра Лей"

Максим. 

Ми з хлопцями вийшли з роздягальні замучені й злі, давненько нас так не ганяли, з поля ми не виходили, а виповзали. Під кінець тренування, мені здавалося що це я вчора бухав ввесь вечір. Тренер як з прив'язки зірвався, спочатку ганяв нас по полю як востаннє, а потім ще вирішив збори зробити, на яких змішав нас всіх з гімном, а в першу чергу мене, як капітана. І це тільки через те, що один придурок вчора вирішив погуляти і сьогодні з'явився з перегаром. За свої промахи я готовий відповідати, а ось за чужі отримувати якось не хочеться. 

Проте, Драган каже що ми одна команда і помилку одного відповідати повинні всі. Цей чоловік звичайно буває тираном, та кращого тренера за нього не знайти. Та й думаю після такого, кожен з нас тепер добре подумає перш ніж прийти на тренування з перегаром. 

- На останньому колі я думав, легені виплюну - жаліється Саша тримаючись за груди.

- Курити треба кидати, а то ти так довго не протягнеш - сміється Свят, хлопаючи друга по плечі. 

- Так народ, нам аж на третю пару, може в кафе, щось перекусимо? - пропоную я, відпиваючи ковток гарячої кави, купленої в автоматі.

- Я за! Таке враження, що зможу цілого кабана з'їсти! - видає Саша, у мене таке враження що цей хлопець завжди голодний.

- Ну тоді вирішено! - оголошує Свят і додає - правда навряд чи в нашому кафе, кабанів смажать! - сміючись, підколює друга. 

Цих двох оболтусів, я знаю ще з дитинства. Це напевно і є та сама чоловіча дружба. Ми звичайно по можливості приколюємося один з одного, та якщо б хтось з нас подзвонив в ночі і попросив про допомогу, ми б відразу примчали на допомогу й виручили в будь-якій ситуації. 

Оскільки рішення прмйнято, ми відправилися на вихід. Я виходив перший, і заговорившись з друзями, не помітив дівчину яка якраз заходила в приміщення і врізалась просто в мене, розливши мою каву. Впевнений на сто відсотків, що це ще одна безмозка курка, яка таким чином вирішила познайомитися.Ось минулого тижня, якісь особи розписали всю стіну в моєму під'їзді, з признаннями в кохані. Як же це мене вже задовбало. Вони, що справді думають, що таким чином зможуть привернути мою увагу?!

Це мене просто ви бісило, після знущання тренера, я був страшенно замучений і злий. Єдиним порятунком, щоб хоч трохи привести себе до тями була кава. Вона мені завжди допомагала. І тут, ця мала мимо того що розлила її, ще й мене облила. 

Ось тут і настала остання крапля, мені терміново потрібно було спустити пар, і під руки попала саме ця нещасна. І я зовсім не стримуючи себе починаю кричати. Проте для дівчини це виявилось справжнім шоком, вона дивилася на мене такими переляканими очима, що здавалося зараз заплаче. 

На хвилину я зловив себе на думці, що це й справді випадковість, можливо я трохи перегнув палку. Як раптом обірвалася інша дівчина, й почала так серйозно мене грузини. Повертаюся та бачу перед собою, дівчину невеликого зросту, яка ледь діставала до мого плеча. Проте, кричала вона так, що я на хвилину аж розгубився. Чесно признаюсь, зі мною вже давно ніхто не дозволяв собі в такому тоні розмовляти, тим більше дівчата. Всі ці ванільні словечка, спокусливі рухи, милі посмішки, мені завжди здавалися такими фальшивими, що я вже й забув, що буває по іншому. Ця дівчина на стільки щиро захищала свою подругу, яка до речі була вища від неї майже на цілу голову, що мені здалося, що вона зараз горлянку мені перегризе. 

І до поки дівчина емоційно на мене кричить, я дозволяю собі добре розглянути її. Каштанове волосся, пасма якого спадали по білосніжному обличчі, маленький курносий носик, губи кольору спілої вишні та великі зелені очі. Насправді такого смарагдового кольору очей я ще ні в кого не зустрічав. І наче звичайнісінька собі дівчина,  проте, було в ній щось особливе. Хоча б те, як вона зі мною спілкується. Цікаво, вона взагалі в курсі хто я такий? Та їй здається було все одно, вона була як ураган, який не можливо зупинити.  

Та слова цієї вискочки, що я не вмію себе поводити з дівчатами, все ж, зачепили мене. Ось я й вирішив переконати її у зворотному. Швидко притягаю дівчину до себе та впиваюся в її губи. Несподівано для мене, на поцілунок дівчина не відповіла, більше того вона навіть почала пручатися, на що я ще сильніше притиснув її до свого тіла. Та як тільки хватка моїх рук ослабла, і дівчина вибралась із моїх обіймів, незнайомка ще примудрилася дати мені ляпаса, а тоді взявши свою подругу просто втекла. І я до такої реакції на свій поцілунок явно не був готовий. Що з цією дівчиною взагалі не так?

- Хто це взагалі була, ви її знаєте?- вирішую поцікавитися в хлопців, коли ми вже сиділи за столиком. Щось ця ситуація ніяк не виходила у мене з голови. 

- Мені здається я бачив її минулого року, економічний факультет якщо не помиляюся - відповідає Саша.

- Ким би вона не була, я її вже поважаю, таку відповідь  дати самому Левицькому, а ще потім ляпаса завалили.... це щось новеньке - махає головою Свят, і починає реготати.

- О, це тобі не Віка, що на шию вішається - додає Саша і теж заходиться від сміху. 

- Замовкніть уже -  нервово сичу, наминаючи свій обід.

Пари пройшли спокійно, особливо старатися сьогодні не прийшлося. Та всі мої думки були забиті цією зеленоокою дівчиною. Хлопці кажуть що вона другокурсниця, як я її раніше не помічав? В будь-якому випадку можу сказати з впевненістю, ця зустріч точно не остання і тепер вона так легко від мене не втече. 

Після пар я швидко заскочив у свою машину і помчав додому. По дорозі до мене зателефонував батько.

- Привіт син, ти де? - веселим голосом запитав чоловік. 

- Привіт, їду додому, ти як?

- Мені вже краще, дякую. Хочу нагадати, що в тебе сьогодні зустріч з Дайнекою.. - більш по діловому сказав він.

- Па, я пам'ятаю, зараз швидко в душ, перевдягнуся і відразу мчу в ресторан - трохи роздратовано відповідаю.