Читати книгу - "Гра в кохання , Міра Лей"

- Це добре, та пам'ятай син, що це наш великий замовник. Я знаю як ти ставишся до його дочки, та прошу тебе, будь ласка тримай себе в руках. Врешті решт, на кону великі гроші і долі багатьох людей. 

- Батьку я розумію, і обіцяю зробити все що в моїх силах. Ти головне не хвилюйся. - серйозним голосом, заспокоюю родича.

- Добре, добре. Подзвониш ввечері. Буду чекати. 

- Ок - прощаюся та збиваю виклик.

Мій батько власник великої будівельної компанії, та зараз в нього виникли проблеми зі здоров'ям і він був вимушений поїхати на лікування за кордон. Я ж свідомо обрав свою професію і надалі планую, продовжити сімейний бізнес. Вже давно, свої канікули я проводив в батька на роботі. І навіть брав на себе виконання невеликих замовлень. Тому я трохи в курсі справ на фірмі.

Сьогодні ж я маю зустрітись з нашим потенційним клієнтом - Дайнека Василем Івановичем, він давній знайомий батька і сьогодні мені треба просто обговорити деякі деталі, для підписання контракту. Та проблема в тому, що є у нього донька, яка сохне за мною вже багато років. І що вона тільки не робила, щоб звабити мене. Та всі її спроби зазнали краху, хоча б тому, що я ненавиджу коли дівчата вішаються мені на шию. Та через те, що наші батьки співпрацюють, просто послати її, як всіх інших мені не можна. Тому кожного разу доводиться видумувати все нові і нові відмазки.

Зустріч назначена на 19:00 у ресторані "Рафаель". Коли я зайшов в зал, то одразу помітив Василя Івановича, високого і статного чоловіка з легкою сивиною. Поряд з ним сиділа його дружина та дочка. Ну звичайно, як я міг подумати, що зустріч пройде чисто у діловому форматі!

- Ооо Максиме, радий тебе бачити! - чоловік перший побачив мене, піднявся і подав мені руку.

- Доброго вечора. - вітаюся у відповідь, та потискаю руку чоловікові. - Наталя Олександрівна! Вікторія! - киваю в знак привітання. 

- Привіт, Максим рада тебе бачити! - прощебетала Вікторія

- Нуу, молодий чоловіче присідай. Як батько? Як його здоров'я? - поцікавився чоловік.

- Вже краще, дякую. Сподіваюся, що скоро повернеться! - люб'язно відповідаю. 

- Ми вже зробили замовлення на свій розсуд, сподіваюся ти не проти? - запитала Наталя Олександрівна.

- Ні звичайно! - відповідаю і натягнуто посміхнувся. Мені чим швидше хотілося закінчити всі справи і звалити звідси. Та в сімейства Дайнека, здається інші плани.

- Сьогодні в нас маленький ювілей 32 роки подружнього життя, тому вирішили відсвяткувати - мило усміхаючись пояснила жінка.

- Справді, я не знав. Мої вітання! - трохи розгублено відповідаю - Може тоді перенесемо нашу зустріч - уже звертаюсь до голови сімейства. 

- Ні, ні ну що ти. Ти нам як рідний - поспішила заспокоїти мене жінка. Клас, походу пахне жареним, відмічаю про себе, проте до цих людей продовжую мило посміхатися.

- Ось так, молодий чоловіче. Треба свідомо підійти до вибору спутниці життя. Щоб ось так, як ми, разом по життю! - гордо сказав чоловік і обняв свою дружину за плече. 

- Та я впевнена, що в такого красивого молодого чоловіка, як ти, немає відбою від дівчат! - прощебетала Наталя Олександрівна. Так, зараз почнеться, треба щось негайно придумати...

- Насправді  зараз у мене досить серйозні стосунки .Тому інші дівчата, мене мало цікавлять - впевнено відповідаю і спостерігаю за виразами обличчя, сімейства Дайнека. Такої відповіді вони явно не чекали...

- Кхм, не знав що у тебе є дівчина!- перший відвис глава сім'ї.

- Так є, не люблю особисте виставляти на показ - швидко відповідаю, і даю зрозуміти, що ця тема закрита. 

Те, які емоції видавала Вікторія, неможливо передати. Обличчя почервоніло до кольору її плаття, очі здавалося просто зійшли з орбіт, губи зціпилися в одну тоненьку лінію і здавалося з вух ось, ось піде дим. Це видовище, мене так по забавило, що я ледь стримав сміх. Блін, чому я раніше до цього не додумався - сварив себе в думках.
На щастя, поглиблюватися в деталі ніхто не став. І невдовзі, ми все ж змогли обговорити деталі контракту. Врешті решт, сьогоднішньою вечерею я залишився задоволений. Так би мовити вбив одним пострілом двох зайців.