Читати книгу - "Приречений кохати, або Надія короля Ерланда, Ольга Обська"

Урочиста частина цим парадом і завершилася. Лицарі залишили арену, і її почали готувати до першого етапу змагань. За кілька хвилин вона перетворилася на смугу перешкод. І Надя здогадалася, що перешкоди учасникам належить долати верхи на конях.

Добре хоч на той час лицарі вже зняли свої металеві обладунки і залишилися у звичайних бриджах і каптанах, які носили Тай-Наїльські чоловіки. Учасники по черзі виїжджали на арену та демонстрували свої вміння. Кожен із легкістю впорався з усіма перешкодами. Але це був лише початок. На арені встановили нові, вищі перегородки, і лицарі знову повели своїх коней у бій. Тільки тепер уже не всім вдалося пройти смугу, не збивши перешкоди. Ті, хто не впорався, вибували з подальшої боротьби. Так тривало, доки учасників не залишилося двоє. Хто б сумнівався — у фінал вийшли брати-блондини. Смугу перешкод знову ускладнили. На ній з'явилися широкі зроблені з колод стіни, височенні жердинні паркани, хрестовини, асиметрично складені поруч по кілька штук.

Глядачі явно відчували захват і азарт. Вони аж завили, коли долати небезпечну смугу вийшов Фелікс. Він розігнав коня. Здавалося, тварина не скакала — летіла над землею. Вони обидва виглядали абсолютно безстрашними: і вершник, і його сильний граційний скакун. Перед черговою перепоною біг прискорювався, потім стрибок — завмираюче «Ох!» від глядачів — і гарне приземлення. Все вийшло практично ідеально, якщо не брати до уваги збиту копитами скакуна останню перешкоду.

Тепер настала черга старшого брата. Він виїхав на арену під божевільні оплески. Так, лідера зустрічали набагато голосніше, ніж його конкурента. Він зміряв молодшого зверхнім поглядом і розвернув свого коня назустріч перешкодам. Тварина слухалася господаря — відважно змивала в повітря по команді, але перед останньою стіною з колод раптом встала дибки і відмовилася стрибати. Ще й заіржала якось не дуже естетично. З підхрюкуванням. Глядачі розчаровано видихнули.

Ну, ось і розплата за серцеїдство. Щоправда, не зовсім така, як хотілося Лізі. У сідлі красень Вільгельм таки втримався, але суддя турніру дезертирство перед перешкодою, певна річ, не пробачив і присудив перемогу Феліксу.

Переможця привітали як годиться. Овації глядачів, трубачі зі своїми дудками, вітальні крики захвату. Але потім церемоніймейстер зробив якийсь жест рукою і глядачі миттєво затихли. Стало зрозуміло, що це ще не кінець дійства. Зараз станеться щось цікаве.

Феліксу вручили троянду.

— Кому ви присвячуєте свою перемогу? — запитав розпорядник турніру.

Блондинистий лицар попрямував до трибун. У цілковитій тиші він піднімався між рядами вгору. Напевно, Фелікс вибрав когось у тому секторі, де сиділи Надя, Лізі та Базиль — він підходив дедалі ближче. Надія почала озиратися на всі боки, намагаючись зрозуміти, кого намітив своєю ціллю переможець. І за кілька секунд у неї закралася підозра, що щось іде не так. Дуже не так. От влипла!

Фелікс зупинився навпроти, схилив голову і простягнув їй троянду:

— Я присвячую свою перемогу цій прекрасній дамі.

Це коли ж він встиг побачити Надю? Бордова сукня, чи що, в очі впала?

Тепер, коли він був зовсім близько, вона помітила, який він молодий. Напевно, Надин ровесник, ну, або максимум на рік-два старший. Але що робити? Що велить етикет? Як потрібно реагувати, коли лицар присвятив тобі свій подвиг? Надя перевела погляд з нього на протилежну трибуну, де з королівської ложі за тим, що відбувається, спостерігав Ерланд. Радник схилився до його вуха і щось нашіптував. Відстань була досить великою, але Надії здалося, що навіть на такій дистанції вона чудово роздивилася гнів в очах Його Грізної Величності. А як же йому не злитися. Чого Надя зависла? Адже треба якось відреагувати на жест лицаря, щоб не зірвати захід. Вона не придумала нічого кращого, як прийняти троянду і сказати:

— Дякую.

Фелікс ще раз ввічливо схилив голову і пішов собі назад. Трибуни зааплодували, а погляд Ерланда став ще похмурішим. У чому справа? Зараз що не так?

— Базилю, — прошепотіла Надя. — Це що зараз було?

— Ви прийняли троянду від переможця сьогоднішнього дня, — відповів той.

Ну це зрозуміло.

— І що з того?

— Приймаючи троянду, ви погоджуєтеся вийти за лицаря заміж.

— Що-о?!

Оце Надя зараз обнадіяла хлопця, що стане його дружиною?! Ні, він, звичайно, красивий і шляхетний, може навіть десь і розумний (принаймні поки мовчить), але Надія, взагалі-то, заміж поки не збирається.

— Жартую, — усміхнувся Базиль. — Приймаючи троянду, ви обіцяєте подарувати лицарю танець на балі, який відбудеться після закінчення турніру.

Дідько! Знову Надя повелася. Ох вже цей тонкий Тай-Наїльський гумор. Їй Богу задушила б Базиля.

— До речі, мою паперову троянду ви теж прийняли, тож завинили танець і мені.

Що ж. Здається, на балі Надія буде нарозхват. Бережіть ноги, панове кавалери. Місцевим танцям Надя не навчена.