Читати книгу - "Наші розбиті серця , Кетрін Сі"

На ранок я почувалася набагато краще, ніж вчора ввечері, але це тривало рівно до того моменту, поки я не згадала про сімейну вечерю. Їхати до батьківського будинку не було бажання, тож я вирішила сказати, що Шон заборонив мені покидати територію будинку до його повернення, а повертається він сьогодні уночі. Чому так швидко минули ці три дні? Залишилося трохи більше п'ятнадцяти годин, щоб підготуватися до зустрічі з Шоном. Мені складно розслабитися, хоча я й знаю, що до нашої зустрічі ще стільки часу.  Відчуття, що це станеться з хвилини на хвилину. Ніби, я закрию очі - відкрию, а Шон вже буде стояти на порозі будинку. 

– Добрий ранок. - Вітається Ейден і відразу зникає за дверима будинку. 

У них з командою залишилося мало часу, щоб закінчити роботу. Я звісно повідомила місіс Круз про те, що роботи можуть затриматися через дощ, але це не гарантія, що вона зрозуміє і не буде звинувачувати їх у ледарстві. 

Діставши з полиці свою улюблену чашку, я увімкнула електрочайник і підійшла до вікна, щоб подивитися, як тривають роботи. Усі четверо працювали не покладає рук і мені навіть здається, що вони зможуть закінчити до завтра. Раз за разом я помічаю, як Ейден кривится від болі. Навіщо так знущатися над власним тілом? 

-Добрий ранок, люба! - Емілія заходить до кухні і я розумію, що вона має гарний настрій з самого ранку.

- Добрий, Емі. - Посміхаюся. - Тобі дуже личить ця сукня!

– Дякую, - обожнюю щиру посмішку Емілії. - А ти на що дивишся? 

Підходить до мене і відразу все розуміє:

– От дурень! – Лається на Ейдена. 

– Нам варто втрутитися? 

– Я віднесу йому знеболювальне і антибіотики, щоб було не та боляче.

– Зачекай, – дістаю ще одну чашку. – Віддай йому ще чай.. Хоча ні. Давай краще усіх покличемо випити чаю з печивом, а потім нехай продовжують працювати. 

– Гаразд, я всіх покличу. 

– Дякую.

Так більше ймовірності, що Ейден вип'є чай. За десять хвилин ми вже всі сиділи у кухні і дмухали на гарячий чай у своїх чашках. 

– Печиво не магазине, я сама випікала.

– Справді? – Питає один з робочих. – Це дуже смачно!

– Дякую за такий комплімент моїм кулінарним здібностям. 

Далі між ними завязалася бесіда і я у цей момент змогла забрати Ейдена, щоб ми поговорили.

Ейден був дуже напруженим поки я вела його до тихого місця.

– Не хвилюйся ти так, – дивлюся на нього, – я не збираюся ще раз зізнаватися тобі у своїх почуттях.

– Я й не хвилююся. 

– Воно й помітно, Ейден.

Ми нарешті дійшли до підвалу. Це найбезпечніше місце у цьому будинку. 

– Хочеш вбити мене, щоб не платити? – Мені стає смішно від його зауваження. 

– Ні, – махаю рууками і намагаюся заспокоїтися. – Я привела тебе сюди не за цим.

– Я уважно слухаю. 

Ейден залишається все таким ж спокійним та беземоційним. Це трохи напружує, але не те щоб сильно. Якщо я правильно зрозуміла, то він такий через те, що вбив когось на емоціях. Та це лише мої здогадки, які ніколи не варто озвучувати в голос. 

– Я насправді хотіла вибачитися за свою поведінку вчора… мені соромно, що я повела себе так егоїстично та тупо. 

– Що ти хочеш цим сказати? 

– Я помилилася у своїх почуттях до тебе. Я не закохана в тебе…. я думала над цим усю ніч і все ж таки зрозуміла. – Чоловік дивиться на мене, та я геть не розумію про що він думає. – Я просто давно не відчувала такої підтримки від когось, а поцілунок просто заплутав мене… Одним слово - вибач мені. 

Намагаюся мило посміхнутися, та впевнена, що мені це вдається не так добре, як хотілося б. 

– Ти також вибач мені, – нарешті відповідає. – Мені не варто було вчора так реагувати, я просто втомився.. Вибач, Хейзі.

– Друзі? – Протягую долоню. 

– Друзі. – Стискає мою руку.

– Що ж, тоді як твій друг, я дам тобі ці ліки і ти маєш випити їх.

– Хейзі, не варто було турбуватися про мене..

– Бери! Я бачила як тобі важко працювати. 

– Дякую. – Ейден посміхнувся і я відчула полегшення. 

Краще вже бути друзями, ніж тими хто ненавидить один одного. Ненависті мені вистачає до Шона. 

Після нашого спільного чаювання я повернулася до спальні і продовжила дивитися серіал. За переглядом я і не помітила, як сплинув час. Мій мобільний задзвонив, це був невідомий номер, але я відповіла: 

– Хейзел Круз слухає.

– Місіс Хейзел, це Чак Гамільтон, ми з Вами домовлялись про зустріч, пам'ятаєте?

От чорт, я геть забула за цю зустріч.

– Пане Гамільтон, я була трохи зайнята, тож забула.

– Місіс Круз, я Вам телефоную з проханням перенести нашу зустріч ще на тиждень, оскільки маю невідкладні справи у Парижі.

– На цілий тиждень?

– Я зроблю вам знижку на мої послуги у знак компенсації.. 

– Гаразд, я згодна на такі умови. 

– Тоді я напишу вам у повідомленні час та дату зустрічі?

– Мг.

– Гарного вечора, місіс Круз. – Не встигаю побажати того ж навзаєм, оскільки він завершує виклик. 

Єдиний плюс у прізвищі Круз - це статус. Завдяки цьому прізвищу я знаходжуся вище, ніж більшість населення. Але це дійсно єдиний плюс. Та я впевнена, що і без нього зможу спокійно прожити. Ця сім'я принесла мені багато страждань.

Чак Гамільтон – єдиний адвокат по розлученням, що буде готовий взяти мою справу. Чак має репутацію сталевої людини, яка не боїться залякувань та не поведеться на гроші. На гроші Шона та взагалі інших членів сім'ї Круз. Я ж маю відвалити не маленьку суму за його послуги і тільки тоді він візьме мою справу. 

Я маю деякі свої збереження і плюсом я заробляла на тому, що продавала свої картини, які малювала ще до нашого весілля з ним. Кругленька сума на моєму банківському рахунку дає мені сили рухатися далі і сподіватися, що я все ж таки знайду у собі сили, щоб подати на розлучення. Емілія та Ейден мають рацію - мені потрібно тікати з цих стосунків.