Читати книгу - "Трійця непосидючих, або халепа на трьох, Каріна Дубініна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Стрілки на ньому зупинилися, але годинник все ще видавав тихе тікання.
— Мені здається, тут і правда щось не так, — погодилася я, намагаючись відкрити двері в іншу кімнату. Вона виявилася бібліотекою. Величезні книжкові полиці були заповнені товстими книгами зі шкіряними обкладинками.
Мабуть, тут зберігалися найрізноманітніші таємниці. Одна книга лежала на підлозі, ніби її щойно хтось упустив.
— Дивись! — вигукнув Валька, нахиляючись до неї. Коли він підняв книгу, з неї випала стара карта.
— Це карта цього будинку? — запитала я, розглядаючи її з цікавістю.
— Можливо. Подивися, тут позначені якісь ходи! — збуджено відповів Валька.
Ми вирішили йти за вказівками на карті. Пройшли через вузький коридор, де на стінах знову висіли портрети людей, які здавалося дивилися прямо на нас. Кожен крок відлунював у порожніх кімнатах, і я відчувала, як тривога наростає з кожною секундою.
— Тут має бути секретний хід, — сказав Валька, коли ми дійшли до маленької двері, яку ледь помітили. Він натиснув на ручку, і двері злегка піддалися.
За дверима був вузький темний тунель. Я відчула, як всередині мене затремтіло, але цікавість і азарт від можливого відкриття чогось неймовірного перемогли страх.
— Йдемо далі, — прошепотіла я, взявши Вальку за руку.
Ми пробралися крізь тунель, який вивів нас у підвал. У підвалі стояли старі скрині, вкриті павутиною, і ще більше книжок, розкиданих по підлозі. Одна зі скринь привернула нашу увагу, оскільки була трохи відчинена. Ми обережно підійшли і заглянули всередину. Там лежали старі іграшки, ще з тих часів, коли наші бабусі й дідусі були маленькими. Але найбільше нас вразила велика лялька з фарфоровим обличчям, яка дивилася прямо на нас своїми скляними очима.
— Вона трохи страшна, — пробурмотіла я, відчуваючи, як мурашки пробігли по шкірі.
— Напевно, їй багато років, — відповів Валька, але ми обидва вирішили, що краще не чіпати її.
Раптом із темного кута підвалу ми почули тихий звук, схожий на шепіт. Я злякано озирнулася на Вальку, який також виглядав наляканим, але він схопив мене за руку й потягнув до виходу.
— Це, мабуть, просто вітер, — спробував заспокоїти мене Валька, але я відчувала, що в цьому будинку є щось дивне і незрозуміле.
Ми знайшли сходи, що вели нагору, і швидко піднялися ними, опинившись на задньому дворі будинку, який був зарослий бур'янами й оточений старими деревами. Ми кинулися назад до парку, намагаючись якомога швидше покинути це місце.
Коли ми повернулися до саду, де продовжувалося свято, нас зустріла мама з серйозним виразом обличчя.
— Де ви були? — запитала вона, дивлячись на нас суворо.
— Ми... ми просто гуляли в парку, — зніяковіло відповіла я.
— Я ж сказала залишатися в саду. Ви могли потрапити в неприємності, — сказала мама, і я відчула, як щоки палають від сорому.
— Вибачте, — пробурмотів Валька, також опустивши голову.
Мама подивилася на нас і зітхнула.
— Ви обидва отримуєте покарання. На решту свята ви будете виконувати завдання від інших гостей. Якщо впораєтесь — зможете повернутися до свята. Якщо ні — доведеться залишитися в кімнаті, — сказала вона, вказуючи на будинок.
Я відчула, як сльози підступають до очей, адже це був мій день народження, і я не хотіла проводити його у виконанні завдань. Але я знала, що ми зробили неправильно, тому просто кивнула і пішла виконувати перше завдання.
Перше завдання дала нам бабуся. Ми повинні були допомогти їй прикрасити ще один торт для гостей. Я і Валька з ентузіазмом взялися за справу, але, звісно, не все йшло за планом. Я випадково перекинула миску з кремом, і він розлився по всьому столу. Ми з Валькою швидко витерли все, що змогли, і бабуся сказала, що це просто частина процесу навчання, і навіть не розсердилась. Мабуть це через те, що в мене день народження.
Наступним завданням було відгадати всі загадки, які підготувала моя двоюрідна старша сестра. Це було складніше, ніж я думала, адже вона спеціально вибрала загадки з підступом. Але ми з Валькою змогли вирішити всі завдання, хоча й довелося трохи попітніти. Однією з загадок було знайти предмет, який не можна побачити, але можна відчути — відповіддю виявився вітер, і це нас дуже потішило, бо ми здогадалися майже одночасно.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трійця непосидючих, або халепа на трьох, Каріна Дубініна», після закриття браузера.