Читати книгу - "На краю вірності, JKatrin"

Вівіан

День наближався до вечора, і м’яке світло лампи лягало теплими відблисками на темне дерево стола. Я сиділа над замовленнями, переглядаючи оновлені списки, коли двері тихо прочинилися. Рафаеле увійшов — легкий крок, звичний погляд.

— Вівіан, — його голос був серйозний. — У мене є новини. Я думаю тобі сподобається.

Я відклала планшет і підняла на нього погляд. Він кинув на стіл флеш-карту, що легко підскочила на лакованій поверхні.

— Через їхній збій у захисті я зміг пробратися глибше, ніж думав. Виявив розклад передачі партій. Завтра ввечері. — Він сів навпроти, сплівши пальці. — Фамілья планує нову поставку, якою буде керувати Габріеле. Дівчата. В основному неповнолітні.

В повітрі ніби згусло.

Я на мить заплющила очі.
Вже звикла до бруду в цьому бізнесі. Але це завжди било по нервах.

— Гидота, — прошепотіла я. — Якщо це правда, ми не маємо права дозволити цьому статися.

Рафаеле мовчки кивнув.

Я провела рукою по волоссю, збираючись з думками.
— Місце?

— Один із їхніх старих складів на північному узбережжі. Вхід через задній двір, охорона середня. Документи на перевезення оформлені на підставних осіб. Вони думають, що ніхто не помітить.

Я підвелась, відчуваючи, як напруга стискає плечі.

— Ми це зірвемо.

Рафаеле ледь всміхнувся.
— Саме таку відповідь я і чекав.

Я глибоко вдихнула і взяла флешку.
— Маємо день, щоб підготуватися.

Наступного ранку я ввійшла до кімнати, де тримала спорядження. Куртка з тонкими бронепластинами, шкіряні рукавички, ножі — один на пояс, ще один у чобіт. Навушник лягає точно в вухо, ледве помітний. Рафаеле буде моїми очима і вухами.

Поки пальці машинально перевіряли спорядження, думки крутилися швидше.

Це ризик. Високий.
Я працювала одна. Завжди. Але такі операції — тонка межа між успіхом і провалом.
Якщо все піде не так…
Я підняла голову і подивилася на своє відображення у дзеркалі. Витриманий погляд. Впевнені лінії обличчя. За ці роки я навчилася ховати сумніви глибше, ніж будь-хто міг дістати.

Це не просто робота. Це принцип.
Я не дозволю їм продавати тих, хто не може себе захистити.

Відчинилися двері. Рафаеле спокійно увійшов.

— Все готово? — запитав він.

— Як завжди, — відповіла я, застібаючи куртку.

Він підійшов ближче, передав маленький чип.

— Це новий ключ для твого комунікатора. Прямий канал тільки на мене. Якщо що — говориш лише зі мною.

Я коротко кивнула.
Рафаеле на мить затримав погляд, серйозніший, ніж зазвичай.

— Будь обережна, Вівіан.

— Ти мене знаєш.

Я торкнулася ще одного прихованого ножа на стегні й усміхнулася краєчком губ. Час виходити.

Вечір опустився на місто, розтягнувши по вузьких вулицях довгі тіні.
Я рухалась швидко, але непомітно — короткі переходи, вузькі провулки.
Тут, у промзоні на околиці, завжди пахло металом, моторним маслом і ще чимось гірким.

— Я на місці, — м’яко прошепотіла я в навушник.

Голос Рафаеле відгукнувся одразу, спокійний і рівний:

— Бачу тебе на камерах. Ще двадцять метрів — і виходиш на зону завантаження. Там точка зустрічі. Вони мають привезти дівчат о 21:00. У тебе є двадцять хвилин, аби влаштуватися.

Я ковзнула у вузьку щілину між складськими будівлями і зупинилась у тіні старого контейнера. Ідеальна оглядова точка. Звідси я бачила широкий ангар, поруч із яким уже стояли два чорні фургони.

Вчасно.
Внутрішнє напруження зібралося в один тонкий нерв. Я прикрила очі й зробила довгий, контрольований вдих.

Рафаеле знову вийшов на зв’язок.
— Все чисто по периметру. Замовники на місці.

Я коротко кивнула, хоч він і не бачив.

— Не втрачай пильності, — нагадала я.
— Як скажеш, — відповів Рафаеле спокійно.

Я витягнула голову, вдивляючись у темряву вулиці.

Мої пальці на мить ковзнули до рукоятки ножа.
Ця ніч тільки починалась.