Читати книгу - "2. Таємниця старого млина, Yana Letta"

Буряк червонів, наче його прізвище не просто символ, а офіційний діагноз. Обличчя наливалося фарбою настільки швидко, що баба Ганна зловила себе на думці: “А може, він і справді з буряків?”

— Я вже казав! — вигукнув капітан. — Ніяких "дитячих розслідувань"! Жодних шпіонів із блокнотами, підозр і витріщання на сліди!

Соломія підняла брову з тією величністю, яку могли дозволити собі лише люди, які насправді щось розуміють.

— Але ж ви сказали, що це корова, — спокійно відповіла вона.

— Ну і що? — запнувся капітан.

— То що ми можемо розслідувати, якщо ви вже все розслідували?

Капітан на мить замовк. Очі забігали зліва направо, мов розгублена курка у лабіринті. Було очевидно: він сам себе загнав у пастку.

Але потім придумав "глибокий логічний маневр".

— НЕМАЄ ЧОГО ЛАЗИТИ ДЕ НЕ ТРЕБА! — заявив він, вказуючи пальцем у повітря, мов на карту з невидимим маршрутом.

— О, логіка рівня “не хочу, але треба”, — закотив очі Іван. — Класика.

Капітан, відчуваючи, що терміново треба вдавати авторитет, ухопився за пояс, надув груди й грізно проголосив:

— Усі повинні триматися подалі від млина!

— Чому? — щиро поцікавився Тимко.

— Бо я так сказав!

— Ви ж казали, що це корова, — нагадав Іван.

— Корова теж може бути небезпечною! — вигукнув Буряк із такою впевненістю, ніби щойно бачив, як Галя пиляє вилами двері сараю.

Максим ледь не засміявся. Але стримався.

Бо він зрозумів головне.

Капітан Буряк абсолютно не вірив у містичні історії.

Для нього все мало бути або “корова”, або “діти винні”.

І це було чудово.

Бо коли станеться щось по-справжньому страшне — капітан буде в шоці. А отже — не заважатиме.

Буряк ще раз грізно оглянув натовп. Очевидно, намагаючись зробити вигляд, що справа під контролем. Хоча контролював він хіба свою нервову пульсацію.

— Усі можуть розходитися! Справу закрито! — гаркнув він, гордо здійнявши підборіддя.

— Яку справу? Ви ж нічого не розслідували, — пробурмотів Іван.

— ЯКУ?! УСІ СПРАВИ!!! — вивергнув капітан і, майже маршовим кроком, рвучко розвернувся і пішов геть.

Натовп почав сміятися. Спочатку тихо, а потім дедалі голосніше.

Баба Варвара вже встигла дістати насіння й сіла на лавку, щоб “подивитися, що буде далі”.

Максим, Соломія, Тимко й Іван перезирнулися.

— Отже, офіційне розслідування закінчилося, — підсумувала Соломія.

— А значить, починається НАШЕ, — додав Максим, усміхнувшись.

Іван зітхнув, ніби на нього знову поклали місію світового масштабу.

— Коли-небудь ми точно влипнемо.

Максим усміхнувся ширше:

— Але точно не сьогодні.

І десь у глибині млина… щось знову подряпало дерево.