Читати книгу - "Під маскою влади, Катя Черниш"

Склад, куди мала прибути Мія, був порожній на перший погляд. Старі двері. Розбиті вікна. Гул у вухах. І тільки одна лампа над входом, яка миготіла так, ніби попереджала:

“Назад ще можна. Але не буде.”

Вона зайшла всередину сама. Без охорони. Без зв’язку. Там чекали.

Батько — зв’язаний до стовпа. Живий.

Мачуха — поруч. Розмазаний макіяж, стиснуті руки.

І Дам’ян. Розслаблений. Усміхнений. З холодними очима.

— Я знав, що ти прийдеш, — сказав він. — Бо ти така ж, як він. Проклято вірна.

— Випусти їх.

— Спочатку — оберемось. Хто ти насправді? Просто дівчина? Дружина? Чи вже вбивця?

— Ти боїшся, — спокійно відповіла Мія. — Бо я ще жива.

Він схопив її за руку. Міцно.

— Ти не розумієш, Мієчко. Це не гра. Це — кінець.

І в цей момент — прогримів перший постріл.

Алекс з’явився як тінь із пекла. Чорний одяг. Без броні. Тільки він і пістолет. Охоронці — розосереджені. Зайшли через дах. Через підвал.

Почалась війна.

— Вперед! — крикнув Дам’ян. — Знищити всіх!Постріли. Крик.

Мія впала на підлогу. Хтось тягнув її до себе. Потім — темрява. Світло зникло.

Вона чула, як Алекс кричав:

— Не чіпайте її!

І тоді — глухий звук.

Постріл.

Крик.

І… тиша.

Світ повернувся в секунду. Мія підвелась — серце гупало так сильно, що вона не відчувала власного тіла.

Навпроти — Алекс. Стоїть. Але… рука притиснута до грудей. Кров — темна, густа, на його сорочці.

— Алекс!.. — її голос зірвався.

Він усміхнувся. 

— Ти… ціла?

— Ти в крові, чорт забирай!

— Я — живий. Дам’яна нема. Цього разу — назавжди.

Він втратив рівновагу. Вона підхопила його, кричачи в рацію:

— Ми потрібні! Поранення! Алекс Кайдан!

Один із охоронців кинувся до них. Інші — зачистили решту.

Ця ніч закінчилася не перемогою.

Вона закінчилась видихом.

Тримтячим. Кривавим. Живим.