Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

і суто скіфське слово. Крім того, легенда ця має кілька цікавих моментів. І тут, як і в літописній легенді про полянських князів Кия, Щека й Хорива, як і в вірменській легенді про князів Куара, Мелтея і Хореана з області Палунь, фігурують троє братів. І тут, як і в міфі про трьох синів царя Яяті від дружини-кшатрійки Шарміштхи (див. попередню статтю за березень) престол дістається наймолодшому з братів. Показово й те, що магічні дари, впалі з неба, характеризують чотиристановий поділ скіфського суспільства, властивий і давньоіндійському суспільству. Більше того, символіка небесних дарів легко витлумачується на індійському грунті: чаша символізує стан жерців-брахманів, сокира — воїнів-кшатріїв, плуг — хліборобів-вайш'їв, ярмо — шудрів, залежних від трьох вищих станів. І якщо судити з того, що всі чотири індійські терміни на означення цих станів рясно відбиті в українських прізвищах, то напрошується висновок: чотиристановий поділ суспільства знали й предки сучасних українців.

Ці вкрай важливі повідомлення античного автора слід розуміти так, що етнонім сколоти й ім'я Колаксай — споріднені й сходять до спільного кореня. І справді, в обох словах наявний спільний компонент кол. На думку М.Я.Марра, яку підтримує відомий іраніст і скіфо<58>лог В.І.Абаєв, скіфи й сколоти — два різновиди однієї назви, ща мають спільне походження, отже, й однакове значення (ДИЯ, 363–364). Проте всі намагання визначити, що ж саме означає цей компонент, виявилися невдалими. І врешті-решт дослідники дійшли невтішного висновку, що засобами іранських мов (а скіфів відносять до іраномовних племен) значну частину «варварських» імен і назв з Північного Причорномор'я, серед них етнонім сколоти й ім'я Колаксай, пояснити неможливо. Щоправда, В.І.Абаєв, хоч і не категорично, спробував вивести ім'я Колаксай з іранського Хвар-хшая — «Сонце-цар» (Там же). Проте через численні застереження і обумовлення це тлумачення втрачає переконливість і вірогідність, хоча, мабуть, не варто категорично й заперечувати, що ім'я Колаксай може мати певний стосунок до Сонця. Бо племінний ватажок, а особливо пізніший цар, був у давні часи і воєначальникои і жерцем водночас, який через пожертву поєднував Землю й Небо, світ людей із світом небожителів і його часто порівнювали й ототожнювали з Сонцем. Тож єдине, в чому більш-менш одностайні дослідники, це те, що елемент кол в етнонімі та імені — якийсь украй важливий термін у давніх насельників Північного Надчорномор'я, населення, можливо, ще навіть доскіфського.

Індійці добре знали скіфів, яких вони називали шаки (іранці — саки). Шаки, як і бактрійці та явани (греки-іонійці), брали участь у війні, описаній у «Махабгараті», що спалахнула між двома братніми родами пандавів і кауравів. Причому шаки-скіфи виступали на боці саме кауравів, яких підтримували сінди й сувіри, засвідчені й на терені України, а також ядави, тотожні літописним ятвягам. Кауравів підтримував і Баладева, старший брат Крішни по батькові, тоді як сам Крішна виступав на боці пандавів. Цю подію деякі індійські джерела відносять до надзвичайно давніх часів. Принаймні відомий Айхольський напис, знайдений у незавершеному джайнському храмі й датований 634–635 рр., повідомляє, що на 556 рік ери Шака (відповідає 634 рокові нової ери) минуло 3735 років від війни, описаної в «Махабгараті» і що саме з цієї події почалася нова епоха — Каліюга, Залізний вік, у якій ми зараз і живемо. Тобто ця знаменна подія — війна в «Махабгараті» — сталася майже 5100 років тому. А ера Шака, тобто Скіфська ера, веде своє літочислення з 15 березня 78 року нової ери. Особливість її та, що відлік часу починається зі сходу сонця, а Новий рік відзначається 12 квітня з відхиленням на два-три дні в той чи інший бік. Особливо поширений цей календар сьогодні на півдні Індії, в дравідомовних народів і називається Шака-самват (варіант — Шака-самбат).

Зі скіфами виявляє зв'язок і «Рамаяна»: Кайкеї, наймолодша й найулюбленіша дружина царя Да<59>шаратхи, ім'я якого означає «Десять колісниць», батька Рами, походила, як вважають дослідники, зі скіфського племені кекаїв, про що свідчить і саме її ім'я, яке дослівно означає «Кекайка», «З кекаїв». Саме через Кайкеї, як засвідчує ця давньоіндійська епічна поема, Рама та його красуня-дружина Сіта мусили піти в лісове вигнання на довгі чотирнадцять років. Тож індійський матеріал, поза сумнівом, може пролити певне світло і на етнонім сколоти, і на ім'я Колаксай.

У цьому плані привертають увагу сучасні індійські чоловічі імена, які містять компонент куль (санскр. кула), напрочуд схожий на компонент Кола- в імені Колаксай: Кульбгушан, Кульвант, Кульвір, Кульдгар, Кульдев, Кульдіп, Кульнандан тощо. І якщо значення скіфського Кола- невідоме, то значення санскритського кула цілком прозоре — «сім'я», «родина», «рід», «плем'я» (СРС, 167). І таким чином, наведені імена означають: Кульбгушан — «Окраса роду», Кульвант — «Родовитий», «Знатний», Кульвір — «Герой/Богатир роду», Кульдгар — «Опора роду», «Рододержець», Кульдев — «Божество роду», Кульдіп — «Світильник роду», Кульнандан — «Радість/Втіха роду».

До цього слід додати, що бог Шіва має епітети Кулеша й Кулешвара, які в сучасних формах Кулеш і Кулешвар також побутують як чоловічі імена; обидва ці імені означають «Бог/Божество роду». Індійська історія знає і царя на ім'я Кульшекхар — «Корона/Вінець роду», котрий заради служіння богові та улюбленої справи — написання віршів — зрікся престолу, але прославився як поет і увійшов у давні поетичні антології.

Входить санскр. кула та хінді куль у географічні назви: Кульгірі, Куладрі, Кульпарвата, Кулачала, Кульшайла, досл. «Родина/Сімейство гір» — синоніми на означення головного гірського ланцюга в Індії, що його складають сім гірських хребтів. «Ваю-пурана», давньоіндійська писемна пам'ятка, згадує країну Кулья, досл. «Благородна», «Високородна», «Родовита».

Входять кула та куль і в важливі соціальні терміни й поняття, пов'язані з родиною, родом, племенем, родоводом тощо: кулькар — засновник роду; кульнам — родове ім'я, родовий титул; кульдгарма — родові/родинні звичаї або традиції; кульшастри — старовинні родинні або родові книги; кулачар'я — домашній навчитель-гуру, родинний жрець, знавець сімейного родоводу й традицій; кульдевта — родинне чи родове божество (є ще термін грамадевта — «божество села», де грама, яке в санскриті означає «село», споріднене з укр. громада, а саме терміном громада означалася колись українська сільська община); кульвідья — родові/родинні знання, де відья означає «знання», «відання» і споріднене з нашим відати — «знати».

Слово відья також входить в індійські чоловічі імена — ім'я з цим компонентом має, зокрема, <60> нинішній посол Індії в Україні Відьябгушан Соні. Саме ж