Читати книгу - "КРАХ, Альберто Моліна Родрігес"

— Точнісінько, як і ти, Коте? — штрикнув Кота Гаванець. — У твоїй групі всі сиділи тихо. Лише такі, як оцей, — вказав він на Освальдо Деласа, який сидів за кермом, — ладні йти за тобою. Другорядні…

— Ти що, Гаванцю? — підскочив Хуаніто ель Джонні, — я був другий у групі Пето, але аж ніяк не другорядний. А Пето справжній вожак, у бійці він звір.

— А де ти був у день тієї бійки? — дошкуляв Тіто Гаванець.

— Виконував завдання.

— Завдання своєї коханки?

— Досить, — обірвав доктор Тамайо. — Досперечаетеся на півночі. Скажи, Коте, як там операція?

Доктор Алехандро Тамайо вигляд має поважний. Не треба було багато часу, аби зрозуміти, що людина ця кмітлива, обачна.

— Там, де я брав участь, усе йшло гаразд, — відповів Кіт. — Моя робота — вищий клас. Решта — справа Аренсібії.

— А твоя думка? — запитав доктор.

Кіт двічі плеснув себе по коліну, схилив набік голову, знизав плечима:

— Гадаю, зробить. Цей тип може висадити в повітря завод комуністів.

— Мені страшенно кортить побачити личину Леле, швидше в Маямі, — прорипів Хрипун. — То він втяг мене в діло і з його вини мало не коцнули мене комуністи.

Хрипун сидів у машині Данієля праворуч від нього. Він теж створив одну з контрреволюційних груп і лише чудом уник арешту, коли Анхель Валес, той самий Леле, не з'явився по нього, як було домовлено.

— Я теж хотів би глянути на Леле, — заявив Маріо Порруа. Хуліо, його брат, що сидів поруч, схвально кивнув. Обидва вони раніше мали свої банди в горах Ескамбрая і ось уже кілька років ховалися в криївці, не бачили сонця. Шкіра на їхніх лицях набула молочно-білого кольору.

— А тобі що накоїв Леле? — запитав Хрипун.

— Та я двадцять разів казав собі, що надіслані ним автомати не стріляли. Мабуть, зірвав чималий куш. Дай боже, щоб зброю в нашу печеру постачав не він.

— Будьте певні, я йому нагадаю при зустрічі, хай начувається, — проскрипів, як іржаві завіси, голос Хрипуна. — Та цур йому, краще розважимося. — Хрипун нахилився вперед і почав крутити ручку приймача на щитку автомобіля.

— Він зламаний, — сказав Данієль і хутко вимкнув приймач. — Куплю собі в Штатах два нових, а то й три.

…добудемося до Бакунайагуа і почекаємо сигналу на оглядовому майданчику…

— Якого сигналу, Коте? — перебив його Тіто Гаванець, потерши підборіддя.

— Сигнал, що диверсія вдалася, — самовдоволено відказав Кіт. — Дим пожежі над заводом.

— Гуд, містере, гуд, — усміхнувся Хуаніто ель Джонні. — Димовий сигнал! Це нагадує мені недільні фільми з Гаррі Купером. Гаррі нападає на індіанців і прошиває їх з вінчестера.

— Після сигналу, — правив своєї Кіт, втупивши погляд у вітрове— скло, — я зберу інші групи, і ми попрямуємо до криївки, де…

— Що то за криївка? — запитав Тіто.

— Печера на березі. Правда, йти туди далеченько, зате криївка чудова — вхід до неї заріс чагарником. Крім того… там зброя.

— Ви ж знаєте, мій кольт завжди зі мною, містере. А кулемети там є?

— Так, там два М-3 і крихітка «томпсон». Годиться?

— Гуд, — сказав Хуаніто ель Джонні. І докинув: — Я завжди кохався в кулеметах.

Блакитний «шевроле» мчав по залитому сонцем шосе, три його пасажири вели жваву розмову.

— Думаю придбати майстереньку, розвернуся, стану на ноги, — міркував механік. Постукав себе по грудях: — В мене є хватка, бізнес вдасться.

— Кожному своє, — згодився Аренсібія, — А я радий, що знову опинюся в Штатах з повними кишенями грошей. «І з чистими документами», — додав подумки.

— А що ви робитимете з грошима? Теж займетесь бізнесом? — запитав механік.

— Ні. Це не для мене. Салон для гри в доброму готелі — оце моє, це до душі.

…судно-матка пошле по нас катер «20».

— Коте, — озвався доктор Тамайо. Досі він мовчав. — Дві речі мені не подобаються. По-перше — нас занадто багато. Я завжди віддаю перевагу дрібним групам. По-друге, і це важливіше, — доведеться чекати, поки не стемніє. Держбезпека встигне за цей час посилити пильність на узбережжі!

— Усе передбачено, — відповів Кіт, не зводячи ока з автостради і не ховаючи втіхи, що може продемонструвати такому визнаному знавцеві, як доктор, ретельно продуманий план. — Мені спала одна ідея, як можна збити зі сліду комуністів.

— Як саме? — запитав Тіто Гаванець.

— Дуже просто. Я наказав передати радіограму по проваленому каналу, щоб держбезпека її перехопила. В радіограмі сказано, що ми йдемо через Пінар дель Ріо.

— Ви лишень послухайте! — вигукнув Освальдо, не відриваючи рук від керма.

— І ти певен, що вони повірять? — запитав доктор. І додав: — На кілька годин візьмуть район під нагляд, та коли ніхто не з'явиться, зрозуміють, що їх обдурили.

Кіт усміхнувся.

— Кажу ж, що все передбачено, докторе. Річ у тім, що там дехто з'явиться.

Доктор Алехандро Тамайо зіщулив очі.

— Як то? — поцікавився.

— Пригадуєте, докторе, того типа, Серафіна? Ми ще хотіли його позбутися, бо він придуркуватий і необачний. Так от, він з'явиться на так званому місці виходу з Куби. Держбезпека гадатиме, що ми теж потрапимо у засідку. А коли до них дійде, що їх ошукали, ми вже балакатимемо по-англійському на судні-матці.

Серафін, радист, їхав на своїй машині і співав:

— Їдемо в Пінар дель Ріо, мулатко! Їдемо в Пінар дель Ріо!

«Понтіак» звернув з Віа