Читати книгу - "Поезії, що не ввійшли до збірок (1875-1898), Франко І. Я."

Аж людям стало її жалко.

Бачать вони, що мушка лиш ніжками тріпоче,-

Мабуть, чи не вмирати хоче.

Кличуть вони лікарів-знахарів -

Може би, хто мушечці життя-здоров’я приповів.

Прийшов лікар Ціп-Ціп -

За павутинку сіп-сіп!

Павук пустити не хоче -

Мушка ногами тріпоче,

Опікуни в крик -

І Ціп-Ціп зник.

Прийшов лікар із гір -

Зробив в павутинні п’ять дір.

А щоб помогти мушечці до лету,

Хотів їй приписати дієту.

Совіт і слухати не хоче,-

Мушечка ногами тріпоче,

На лікаря піднявся крик -

І лікар зник.

Аж прийшов знахар-примівник,

Що звався Яцько Пустослівник.

Глянув на мушку поверхово

І сказав таке слово:

«Я брат-демократ,

Кого лічу, буде рад».

Дали йому на м’ясо і на юшку

І казали лічити бідну мушку.

Взяв Яцько мушку, як яку причепу,

І пішов до польського склепу.

Питається його властитель «по-ляцьку»:

«А чого ти тут з мухою, Яцьку?»

Каже Яцько, вліпивши в нього очі:

«Отся мушка здихати хоче!

Мене просили її лічити,-

Приходжу до вас масті просити.

Я брат-демократ,

Польській справі завжди рад.

Як дасте для сеї мушки доброї масти,

То я вашій справі не дам пропасти».

Аптекар утішився дуже

І каже: «Прийди завтра, мій друже!

Я наготую доброї масти,

Не дамо мушці пропасти».

Бере Яцько мушку-причепу,

Тягне її до руського склепу.

Притяг її в хатку

І каже до газди: «Слухайте, татку!

Треба нам сю мушку лічити,

Щоб вона могла віку скінчити.

Бачите, напала її змора,-

А се ж єдина наша проти ляхів підпора.

Ляхи б її раді з кашею пожерти,-

Але не діждуть сього до моєї смерти!

Ви, татку, зі мною, а я з вами

Підемо на ножі з ляхами!»

А татко каже: «Тихіше, синку,-

Тут у мене лях сидить уже добру часинку!

Та й пощо ті грозьби і крики?

Є тут пан із польської аптики!»

Як вчув то Яцько Пустослівник,

Опустив крила, мов опарений півник,-

Скрутивсь, як піскір посолений,

І втік, мов шалений.

А мушка ніжками тріпоче,-

Не знать, чи дужає, чи вмирати хоче.

Чом так зір мій до тебе, о пані, летить?

Наче човник з-між хвиль до пристані летить?

Наче хмарка, що ніччю дрімала в ярах,

Проти сонця сквапливо взарані летить?

Мов таємною силою гнаний мотиль

З пітьми в блиски зрадні полум’яні летить?

Мов із сівера к вічній весні журавель

З журним криком понад океани летить?

Мов серна зі смертельним пострілом в грудях

В німім болю до матері-лані летить?

Мов з тоскою болющою дух до знання,

Чом так зір мій до тебе, о пані, летить?

Написано д[ня] 24 вересня 1884, досі не друковано.

Рік минув, як ми пізнались,-

Наче ластівка стрілою

Попід хмару промигне,

Так ті дні пройшли, промчались.

Ясні, теплі дні щасливі,

Як же мало вас було

У тім році, повнім сліз,

А як многі дні сльотливі.

Нині, наче сон чарівний,

Ще стоїть передо мною

Те бліде лице твоє,

Із котрого я жагою,

Наче жнець у літню спеку,

Пив любові нектар божий,

Нині привид сей сумний,

Жалібний, та не ворожий.

Бідне, гарнеє дитя!

Серце рветься, як згадаю,

Що короткий, непогідний

Рік той твойого життя.

З сонця блисками рідкими

Й бідная любов моя,

Се вся повість серця твого,

Вся історія твоя.

Написано д[ня] 30 вересня, досі не друковано.

В далекім Римі ти поліг: змогли

Тебе літа і невсипущі труди!

О, стій там, мов протест науки проти тьми

І Русі проти єзуїтської облуди!

«Презрѣніє, презрѣніє»

Ти мав для нас лишень

За те, що ми не віримо

В твій «епохальний день».

Дай бог, щоби неправдою

Був скорбний голос наш,-

Щоб руської будущини

Ти був чуткая страж!

І щоби той прославлений

Твій «епохальний день»

Началом ганьби, горя, сліз

Не був для нас лишень!

Блаженний муж, котрий все йде туди,

Де раду радять Рідель і Калінка,

Сильвестрові цілує все сліди

І славословить Клима щохвилинка.

Одного сина дав в новіціат,

А другого в обитель змартвихвстанську,

Цурається всіх руських віч і рад,

Лиш про ознаку дбає крилошанську.

І стане він, мов дерево в саді:

Низ річка миє, верх блищить до сонця;

Зростуть його писклята молоді,

Жона ж його прославиться, як Бронця. 13

Йому Сарницький дружно руку стисне,

Йому Сильвестер скаже: «Отче милий!»,

І благодать Калінки теж не скисне,

І ласка Рідля вкажеться в злій хвили.

Не так-то буде тим рабам невірним,

Що не іщуть протекцій ні старунків,

На вічах плещуть та кричать з Нагірним,

Сміються з грішних «Зеркала» рисунків,

Проти «Сіона» шлють протестів град

І декламують «Сучасний літопис»,

Подають в сумнів Клима целібат,

Про семінар гризький торочать допис.

Мов з вітром пил, немов без масла каша,

Розсиплються, мов матиця, заснуть,

Заблудять, мов та Руська рада наша,

Мов Наумович, до тюрми підуть.

Забрешуться, немов «Новий пролом»,

Зашкаралупляться, мов Дом