BooksUkraine.com » Сучасна проза » Море-океан 📚 - Українською

Читати книгу - "Море-океан"

174
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Море-океан" автора Алессандро Барікко. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 42
Перейти на сторінку:
Є лише море. Кожна річ перетворилася на море. Ми, покинуті землею, перетворилися на морське черево, а морське черево — на нас, і в нас дихає й живе. Я бачу, як воно танцює у своїй блискучій накидці через утіху для своїх невидимих очей, і нарешті знаю, що це не людська поразка, позаяк це тільки тріумф моря, усе навколо є його славою, отже, отже, хай славиться, ОСАННА, ОСАННА, ОСАННА ЙОМУ, морю-океану, що могутніше за будь-яку міць і дивовижніше за будь-яке диво, ОСАННА ТА СЛАВА ЙОМУ — хазяїнові та слузі, жертві й катові, ОСАННА, перед Ним земля схиляється, облизуючи пахучими вустами край його накидки, СВЯТЕ, СВЯТЕ, СВЯТЕ, утроба для кожного немовляти й черево для кожного померлого, ОСАННА ТА СЛАВА ЙОМУ, прихисток для кожної долі й серце, що б’ється, початок і кінець, обрій та схід, володар безвісті, знавець усього, хай буде ЙОМУ ОСАННА ТА СЛАВА, господареві часу й володареві ночей, єдиному й неповторному, ОСАННА, бо йому належить обрій, запаморочливе його лоно, глибоке й бездонне, СЛАВА, СЛАВА, СЛАВА, у небесній височині, бо немає такого неба, яке б у морі не відбивалося, як у дзеркалі, й не губилося, та немає такого суходолу, який би Йому не скорився, Йому, непереможному, судженому подружжю місяця, суворому батькові лагідних припливів, перед Ним скоряється все людство, вихваляючи піснею ОСАННИ та СЛАВИ, позаяк море в середині нього, у ньому зростає, а люди в ньому живуть і вмирають, а Воно для них є таємницею й метою, істиною та карою, спасінням і єдиним шляхом у вічність, і так, і так буде довічно, аж до скону віків, що стане кінцем для моря, якщо море стане скінченним, Воно, Святе, Неповторне, Єдине, Море-Океан, хай буде йому ОСАННА І СЛАВА аж до скону віків. АМІНЬ.

Амінь.

Амінь.

Амінь.

Амінь.

Амінь.

Амінь.

Амінь.

Амінь.

Амінь.

Амінь.

Найперше

Найперше — це моє ім’я,

найперше — це моє ім’я, друге — ті очі, найперше — це моє ім’я, друге — ті очі, третє — думка, четверте — ніч, що спадає,

найперше — моє ім’я, друге — ті очі, третє — думка, четверте — ніч,

що спадає, п’яте — змучені тіла, шосте — голод,

найперше — моє ім’я, друге — ті очі, третє — думка, четверте — ніч,

що спадає, п’яте — змучені тіла, шосте — голод, сьоме — жах, восьме — примари божевілля,

найперше — моє ім’я, друге — ті очі, третє — думка, четверте — ніч,

що спадає, п’яте — змучені тіла, шосте — голод, сьоме — жах, восьме — примари божевілля, дев’яте — помильна плоть, десяте — це чоловік, що дивиться на мене, але не вбиває. Його звати Тома. З-поміж них усіх він був найсильнішим. Бо був найхитрішим. Ми не змогли вбити його. Першої ночі Льорьо спробував. І Корреар спробував. Та в цього чоловіка сім життів. Навколо нього всі його товариші повмирали. Нас на плоту лишилося п’ятнадцятеро. Укупі з ним. Він довго сидів у найвіддаленішому від нас кутку. А відтак почав поволі повзти, наближаючись до нас. Кожен рух — це неймовірне зусилля, я це чудово знаю, бо не рухаюся ще з минулої ночі, і тут я вирішив померти. Кожне слово — жорстоке зусилля, а кожен порух — неймовірно важкий. Але він невпинно підповзає. За паском стирчить ніж. І він повзе по мене. Я знаю.

Хтозна, скільки часу спливло. Немає більше ні дня, ані ночі, лише нестерпна тиша. Ми на дрейфовому цвинтарі. Я розплющив очі, а він уже тут. Не знаю, жахіття він чи ява. Може, він просто божевілля, нарешті, божевілля, яке прийшло забрати мене. Проте якщо це божевілля, то воно зранює, у ньому немає нічого солодкого. Хочу, щоб він зробив хоч щось, той чоловік. Але він і далі на мене дивиться. Він міг би зробити лише крок і вже б накинувся на мене. Я ж беззбройний, а в нього є ніж. Я більше не маю сил, нічого не маю. А в його очах спокій та сила, як у звіра, що полює. Неймовірно, що він іще спроможний ненавидіти тут, у цій мерзенній дрейфувальній в’язниці, де тепер є лише смерть. Неймовірно, що він ще здатен пам’ятати. Якби я тільки спромігся заговорити, якби в мені лишилася ще бодай крапля життя, я б сказав те, що мушу, що немає жалю, немає вини в цьому пеклі й що тут немає ні мене, ані його, а тільки море-океан. Я б сказав йому не дивитися на мене більше й убити. Благаю. Однак у мене немає сили заговорити. А він не зрушує з місця й не відводить погляду з моїх очей. І не вбиває мене. Чи колись закінчиться це все?

Панує жаска тиша на плоту й навкруги. Ніхто більше не стогне. Мертві повмирали, а живі чекають — і квит. Жодних молитов, жодних зойків, нічого. Море танцює, але повільно, ніби пошепки прощаючись. Я більше не відчуваю ні голоду, ні спраги, ані болю. Усе обернулося на безмежну втому. Розплющую очі. А чоловік досі на місці. Заплющуюсь. Убий мене, Тома, або дай мені померти з миром. Ти вже помсти вся. Забирайся геть. Він відвертає погляд у море. Я став нічім. Чужою стала моя душа, і життя моє вже не моє, не кради в мене цим поглядом смерті.

Море танцює, але повільно.

Жодних молитов, жодних стогонів, анічогісінько.

Море танцює, але повільно.

Чи він спостерігатиме, як я вмираю?

Мене звати Тома. А це розповідь про безчестя. Я записую її зараз у голові, зуживаючи останні сили, не зводячи очей із чоловіка, який ніколи не здобуде мого прощення. Смерть, він прочитає її.

«Альянс» був великим і потужним кораблем. Море б його ніколи не здолало. Щоб побудувати такий корабель, потрібно три тисячі дубів. Плавучий ліс. А щоб згубити його, вистачило людського глупства. Капітан Шомаре звірявся з мапами, вимірював максимальну глибину моря. Проте не вмів читати море. Не вмів читати його барв. «Альянс» опинився біля узбережжя острова Арген, і ніхто не знав, як його спинити. Дивна троща: з нутрощів судна почулося щось на кшталт глухого стогону, а потім корабель завмер, трохи накренившись на бік. Непорушно. Навіки. Я бачив, як дивовижні кораблі змагаються з лютими бурями, й бачив, як деякі з них здавалися та зникали у хвилях заввишки з замки. Як на дуелі. Прекрасно. Утім, «Альянс» боротися змоги не мав. Мовчазний кінець. А навколо неозоре море,

1 ... 22 23 24 ... 42
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Море-океан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Море-океан"