Читати книгу - "Закохай мене в себе , Вікторія Вецька"

Ми були абсолютно різними. Так я був чимось схожий на батька, але я не любив фотографуватися, дивитися на себе в дзеркало. Я не хотів побачити там обличчя батька тирана, який любив владу, щоб всі корилися його волі йдучи в нього на поводу. Дивлячись на все це, я ще більше ненавидів батька. Інколи навіть виникали думки, щоб відмовитися від батькових грошей і всього, що він дав. І зараз я рухався саме до цього. Принаймні сподівався, що мені це вдасться.

Нарешті до кімнати зайшов батько, окинув мене злим та серйозним поглядом. Цей погляд завжди в нього був таким. Я і не пам’ятав коли востаннє бачив батька з посмішкою або радістю. Його очі були повні ненависті та злоби до всіх людей, які його оточували. Я завжди не любив такі погляди батька, тож ніколи не дивився йому в очі, ховаючи свій погляд десь в бік.

— Доброго ранку синку! – прозвучали доволі іронічно слова батька.

— Доброго ранку! Що ти хотів? – мовив серйозним голосом я.

— Ти навіть не запитаєш в мене. Як справи? Як здоров’я? Як життя? – кинув злий погляд на мене батько.

— Не запитаю бо мені це не цікаво! Давай ближче до справи! – вигукнув обурено, глянувши на годинник.

— Якщо так, добре! Даю тобі шанс за місяць знайти дівчину, та одружитися на ній. Якщо ж дівчину ти собі не знаходиш, та не одружуєшся, то тобі доведеться одружитися з тією дівчиною, яку я виберу тобі сам! – вимовив з серйозним та водночас злим голосом батько.

— Серйозно! А якщо я відмовлюся від всіх твоїх грошей і від тебе як батька?

— Ох і не раджу тобі цього робити синку! Бо тоді ти станеш самим справжнісіньким безхатьком. Без копійки грошей у кишені та прописки. Я потурбуюся, щоб тебе не взяли на жодну роботу. І тоді ти обов’язково повернешся до мене, – вимовив злісно батько, а мені в той момент хотілося його придушити.

— Як же ж добре, ти піклуєшся про свого сина, – дорікнув йому я.

— Я тебе породив я тебе і знищу! – крикнув у відповідь батько.

— Обов’язково! А тепер я можу йти! – іронічно вимовив, та піднявся з крісла.

— Ти думав я з тобою жартую! – вигукнув невдоволено батько, підійшовши до мене і схопив мене за шию.

— Давай задуши мене прямо в своєму кабінеті! – промовив, дивлячись на злісний погляд батька. – Чого ти вбий свого сина! Так само як ти вбив свого батька! А потім сказав всім, що то було самогубство.

Батько відпустив руку і глянув в мої очі. Я ховав свій погляд. Не міг більше дивитися на цього виродка.

—  Іди геть! – викрикнув батько, та сів в своє крісло.

Я пішов грюкнувши дверима. Поки цей негідник живий спокою мені не буде. Що ж ним можна зробити? В даній ситуації я повинен чинити розумно. Гроші з карток зняти всі я не зможу, оскільки цей покидьок слідкує за тим, куди я витрачаю кошти. Покинути це місто я теж не можу, адже тут Мирослава.

Чомусь я впевнений, що мене загнали в глухий куток з якого я не маю виходу. Але вихід є скрізь, головне його знайти і розумно втілити в життя. Один місяць на пошуки моєї майбутньої дружини... Це  щось він розщедрився!

Тепер залишилося придумати як зробити все так, щоб Мирослава захотіла одружитися на мені. І на все про все в мене лишився лише місяць. Краще б в мене б взагалі не було батьків! Адже з матір’ю в мене не кращі стосунки. Вона завжди любила Соломію більше чим мене, роблячи при цьому вигляд однаково, що мене не існує. Єдина людина, яка постійно любила мене це сестричка, а ось батькам було байдуже на мене.

Я повинен поговорити з Мирославою! Надіюсь вона мені допоможе! А якщо ні?