Читати книгу - "Школа непотрібних дітей, Світлана Бонд"

Тоді Максим остаточно втратив контроль, витягнув руки з кишень і накинувся на її губи, сильніше притискаючи до себе. Поцілунок був пристрасним, майже лютим, немов це відповідь на попередні промови: нікчемні з них друзі. Приховувати почуття, відтягувати момент, і знати, що це неминуче – приносило якесь задоволення. Скільки років сваряться, намагаючись знайти спільну мову, а виявляється, треба було по-іншому...

Міцніше обійнявши хлопця за шию, Віра підштовхнула їх до дверей. Максим, який тільки й мріяв про це, підхопив її за стегна і поніс у спальню. Не припиняючи поцілунку, поклав на ліжко і розмістився зверху. Вона відповідала на кожну його дію, точно знаючи, чого хоче. Це його й зводило з розуму, що його надто серйозна подруга, яка недолюблює чоловіків, зараз стягує з нього одяг і понад усе на світі прагне продовження.

153

Уже вкотре Менгеле, з його невмінням чекати, викликав Дашу до себе в кабінет. Заради безглуздої розмови їй довелося посеред уроку покинути клас і спуститися до нього.

Тільки він був не один. Ольга сиділа на підвіконні, чекаючи, коли закипить електричний чайник. Її холодний образ був немов вирваний з бойовика: чорна сорочка, такого ж кольору штани, високі чоботи на підборах – вона була схожа на кілера, і її крижаний погляд пронизував Дашу наскрізь. Говорити при ній – означає автоматично видати себе, а не говорити – видати її. Тому що Менгеле, сам того не підозрюючи, довірою до дружини все псував.

 – Де Ігор?! – закричав Анатолій Геннадійович, схопившись з-за столу. – Ти його попередила?

– Що?! – ричала Даша. Від його підозр перед очима все попливло. – Та ви б бачили, на що він перетворився! Це ви його підсадили на дурь?

Іншого пояснення в неї не було, адже якщо вони заразили його, то могли добити остаточно. Гірше Ігорю стало не від хвороби, а від власної дурості. Кілька днів тому Даша зустріла його в компанії хлопців, про яких у місті ходили страшні чутки. В цьому вона переконалася напевно. Бо підійшовши ближче, помітила, що він не в собі: вени поколоті, реакція сповільнена, та й упізнав він її не відразу. За такі короткі терміни Ігор встиг підсісти на серйозні наркотики. Хоча нещодавно готовий був до останнього боротися, жити хотів. Не те оточення руйнувало його. Він убивав себе всіма можливими способами, не побачивши іншого життя. А Даша вже вкотре прокляла Менгеле за те, що з його владою він так легко псує людям життя на відстані.

– А що ти дивуєшся? – директор знизив тон. – Він хворий на СНІД і вживає наркотики, все логічно, адже так?

Звук розбитої чашки нагадав їм про Ольгу, що ледве на ногах встояла від такої інформації, а зараз нетямуще витріщалася на учасників підозрілої бесіди й не могла ні слова видати.

– Обережніше, золотце, – звернувся до неї Анатолій Геннадійович. Навіть усміхнувся, не як зазвичай, цього разу щиро – по очах видно, що на рідкість унікальний кадр.

Ольга присіла навпочіпки та почала збирати осколки. Тепер її інтерес зріс у рази; вона вловлювала кожне їхнє слово, а вони занадто мало говорили, та ще й про речі, які ніяк не можуть обговорювати протилежні сторони.

– А через кого він хворий?! – знесилено видала Даша.

– Не я його заразив, май на увазі. Це все його тваринні інстинкти. Кидається на все, що рухається, легко його було розвести. Такий тупий, як і його татусь, – Менгеле скривився в усмішці, немов перевіряє її реакцію. Або не її. – Значить так, якщо Ігор не повернеться, я пристрелю вашого Микиту! Все зрозуміло?

Даша кивнула, не знаючи, що робити далі. Хто для неї дорожчий? Микита чи Ігор? Ну не може він змусити її вибирати? Знову.

– Вільна, – скомандував він і сів за стіл.

Даша вилетіла з кабінету, знаючи, що далеко піти не вийде. І не прогадала. Ольга, яка вийшла нібито за віником, зупинила її в одному з коридорів.

– Стій! – вона схопила Дашу за руку. – Чому саме ти?

Даша нервово ковтнула. Усередині неї народжувалися десятки відповідей, але жодна не здавалася правильною.

– Ми з Микитою раніше зустрічалися, тепер Анатолій Геннадійович вважає, що зможе шантажувати мене.

Це не допомогло уникнути правди, бо Ольга сама почала розуміти.

– Значить, ти, – переконалася вона. – Водила нас хибним слідом... Давно переметнулася?

– Я... – Даша розгубилася. Не могла придумати жодного виправдання, чим тільки підтверджувала теорії про зраду. – Я не розповім йому нічого важливого, можете бути впевнені.

– Та невже?! – грубо видала Ольга. – Тоді чому він це влаштував? Він щось знає?

Вона не могла не помітити натяк у кожному слові чоловіка. Говорячи про Ігоря, він особливу увагу приділив зрадам, навіть його батька туди вплутав, немов про щось здогадується. А може це її параноя?

– Нічого він не знає, – відповіла Даша. – Не від мене, так точно.

– А що стосовно Ігоря?

– Знав, але він зник.

– Як на нього вийшли? – швидко запитала Ольга, сподіваючись так само скоро почути відповідь.

– Його здала бабуся, у якої він живе. Вона на вашому боці.

– Тепер швидше на вашому.