Читати книгу - "Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест"

Дівчина думала кілька хвилин, напружено розглядаючи монету, вона навіть узяла її в руку, покрутила і поклала назад.

– Я вирішила, пане. Таємниці я зберігати вмію, і в пані, – вона подивилася на Сею, – я зможу заробити ще. А золотий швидко закінчиться. Усе життя на нього не проживеш.

– Добре, слово сказано, – Макс підняв руку і на ній закрутився клубочок темряви. Обидві дівчини з переляку сіпнулися, хоча Сея вже бачила таке. – Не варто лякатися, – Макс стиснув долоню, ховаючи темряву в ній, – це всього лише підтвердження того, що твоє слово прийнято богами. Скажи мені... чи знаєш ти рахунок?

– Так, пане, – дівчисько підскочило і зробило кніксен.

Макс переглянувся з ельфою і посміхнувся – в очах Сеї вже виблискували вогники прагнення, вона вже обдумувала, як буде навчати цю дівчину різних премудростей.

– Тоді ось вам на двох двадцять золотих, вирушаємо за покупками, взуття, одяг тобі й пані. Ну і всяке таке. Збирайтеся, я поки що зайду на кухню, дуже вже смачно пахне...

Години за три, коли все потрібне й непотрібне було закуплено, вони проходили повз якийсь будинок. У дворі було шумно. Макс помітив, що Сем якось знітилася.

– Що таке? Ти чого?

– Це будинок, де я служила, пане...

 – Он як... і що там за шум?

– Сьогодні до Сольки має кавалер женихатися прийти... Татусь її придане величезне пообіцяв, от і знайшовся один...

– Хм... – Максу спала на думку цікава ідея, – а чи не скажеш ти мені, Сем... чи нема в цієї Сольки якихось особливостей... ну, може, родимка на цікавому місці, чи ще щось? Що так от просто ніхто ніколи не побачить?

Дівчина спочатку сіпнулася щось відповісти, але завмерла й засмутилася.

– Пане... вибачте мені, але не годиться так... Хоч би яка вона була та Солька, але я наймалася працювати в неї чесно... і не годиться тепер язиком мести... – Макс знову перезирнувся з ельфою – та тільки із захопленням і подивом задерла брівки догори. Вельми комічно вийшло.

– Але ж тебе обдурили – не заплатили нічого? І принизили так підло.

– Усе одно, пане... Не годиться так.

– Що ж... Мені навіть нічого тобі сказати. Це дуже здорово, що ти так мислиш, хоча мені здається, що в конкретно цьому випадку – це перебір. Твоя робота – це договір. Ти виконуєш що від тебе хочуть – за це й платять. Якби з тобою по-чесному розплатилися – це одне. А якщо тебе обдурили – значить, ти маєш право не виконувати свою частину угоди. Ну гаразд, я дізнаюся все сам. Солька – це он та, худа, носата, плоска, як дошка, дівка, що верещить на весь дім?

– Вона, пане, справді незрівнянна? – видала Сем, мало не змусивши Макса розреготатися, а Сея так змушена була відвернутися, ховаючи сміх.

Макс ішов прямо до будинку, старанно зображуючи п'яненького шукача. На ґанку огрядний мужик років за сорок ручкався з іншим, не менш огрядним, тільки старішим... Поруч стояли троє чимось схожих на носату Сольку хлопців і ще п'ятеро, які, напевно, прийшли з майбутнім зятем.

– Солька... – гугняво п'яним голосом почав Макс, змусивши всіх повернутися до себе, – ну скоро ти там? Мене хлопці за тобою послали...

– Хто послав? Куди послав? Яке діло, ти, скотина, маєш до моєї дочки? – моментально почервонів найстарший.

– Ой! – Макс зробив вигляд, що зніяковів, – пробачення просимо... я й не помітив, що тут уже не перший... Солько, що ж ти, коза... гроші, значить, взяла, а сама хвостом крутиш?

– Я-к-які гроші? – уже бліднучи від люті прошипів татусь.

– Ну як – які? По три мідяки... ми з хлопцями скинулися... так вона завжди так брала... А що, більше треба? – тут Макс обвів очима всю компанію – Солька завмерла як стовп, інші перебували в різній стадії закіпання. Ось тільки думки були різні. У когось – злість роздратування та острах, а у когось – радість.

– Так ви що ж це, шановний, мені публічний товар всучити бажаєте? – випльовуючи всі слова прямо в очі татусеві, уже колишній зять, розвернувся і пішов на вихід. За ним ланцюжком проскочили всі п'ятеро його товаришів.

– Всго хорошого! – п'яно гикаючи з кожним прощався Макс, – вибачення просимо! – коли ж його почали обступати схвильовані родичі, прямо в очі нервуючому татусеві заявив. – Вибачте, будь ласка... помилочка вийшла... Не та це Солька...

– Та ти... – вже потягнув до Макса лапи перший з братиків Сольки.

– Граблі забери, жери́гівно, – абсолютно тверезим голосом, навіть із якимось гарчанням гарикнув на нього Макс. Хлопець злякано сіпнувся і відскочив.

– Ось так-то, виродки... по заслузі вам... – розвернувся і пішов на вихід. Зробивши кілька кроків, відчув, як три тугі струмені повітря один за одним пролетіли повз нього, одразу ж пролунало три дзвінкі удари по дереву та зойк Сем. Розвернувся назад. Двоє з братів стояли різною мірою прибиті до стіни будинку і стовпа паркану. На землі валявся ніж. Третя стріла прибила шапку татуся до брусу над ґанком. У буйній чуприні батька народів було помітно гарну борозну.

– От же віслюки... я ж вам сказав нормально... тепер поговоримо по-іншому... Виберіть собі смерть... – він ішов до них, на ходу накидаючи ілюзії – два кроки і трег, могутнім стрибком йде вперед, ще мить і ще й зарх стоїть біля паркану, дивлячись на всіх червоними спалахами з темряви очних ямок. Підійшовши впритул до татуся, Макс одним ударом танто перерізав верхній брус, ганок просів, а він висмикнув стрілу з дерева.