Читати книгу - "Шкільне життя , Тигер "

**Мама (обіймаючи його):** *"Ми тебе любимо, і ніколи не хотіли, щоб ти дізнавався про наші старі помилки таким чином. Але знаєш, що б не сталося, ми завжди будемо разом, і правда ніколи не зруйнує нашої любові до тебе."*

Сестри, стоячи поруч, обмінялися поглядами. Вони розуміли, що ця ситуація значно складніша, ніж вони думали. Але зараз головне було те, щоб підтримати Андрія і не дати йому впасти у відчай.

Андрій знову обійняв свою маму, намагаючись знайти хоча б краплю спокою у цьому хаосі, який створив Джек. Але в його голові залишалося одне питання: що саме приховували його батьки? І чи зможе він пробачити їх, якщо правда виявиться ще гіршою, ніж він міг уявити?

Сторінка 8

Андрій сидів на ліжку, намагаючись опанувати себе після шокуючих слів Джека. Його серце було розбите, а розум занурений у хаос. Батьки розуміли, що більше не можуть тримати правду в секреті. Вони обмінялися поглядами і зрозуміли, що настав час розкрити свою таємницю.

**Тато (зітхнувши):** *"Андрію, ти маєш право знати правду. Ми тримали це в секреті, бо не хотіли, щоб ти й сестри страждали від тягаря нашого минулого. Але тепер, коли Джек відкрив частину, ми не можемо більше мовчати."*

Андрій уважно дивився на батька, його серце билося дедалі швидше.

**Мама (зі сльозами на очах):** *"Коли ми були молодшими, ми дійсно були частиною організації, яка займалася нелегальною діяльністю. Спочатку це здавалося безневинним, але потім усе стало набагато серйознішим. Ми втягнулися в справи, з яких не могли вийти. Це було небезпечне місце, і нам довелося тікати, щоб зберегти своє життя і захистити вас."*

Оксана і Юля слухали з жахом, не вірячи своїм вухам. Вони завжди думали, що їхні батьки — це опора і приклад для наслідування, але правда виявилася гіркою.

**Тато (із сумом):** *"Ми покинули це життя, але воно не покинуло нас. Люди, з якими ми працювали, досі шукають нас, і ми знали, що одного дня це може наздогнати нас. Ми хотіли захистити вас від цього, але тепер усе вийшло назовні."*

Андрій відчув, як його світ руйнується. Він завжди вірив, що його батьки — це ті, хто завжди стоятиме на боці правди і справедливості. Але тепер виявилося, що вони були частиною чогось настільки темного і небезпечного.

**Андрій (з болем):** *"Як ви могли приховувати це від нас? Як ви могли жити з цим, знаючи, що все це може нас наздогнати?"*

Сльози текли по його обличчю, і він відчував, що більше не може залишатися в цьому будинку. Сестри теж були шоковані, їхні погляди відображали глибоке розчарування і сумнів.

---

Тим часом Джек повертався додому, задоволений тим, що нарешті вдалося вдарити по найслабкішій точці Андрія. Він усміхався, уявляючи, як його ворог зараз мучиться від розкритої правди. Але його тріумф тривав недовго. Раптом до нього під'їхала чорна машина. Двері відчинилися, і два кремезні чоловіки в темному одязі вийшли з неї.

**Чоловік (холодним тоном):** *"Сідай, Джеку. У нас є справи до тебе."*

Джек був збитий з пантелику, але не встиг відповісти, як його силою затягли в машину. Це був… Містер Грей. Він сидів на задньому сидінні, уважно дивлячись на Джека.

**Містер Грей:** *"Ти добре виконав свою роль, Джеку. Але тепер настав час для фінальної частини гри. Усе ще думаєш, що контролюєш ситуацію? Ти лише пішак у великій грі. Далі ми діятимемо за моїми правилами."*

Джек відчув, як холодний піт покрив його шкіру. Він зрозумів, що потрапив у пастку, але вже було пізно щось змінити.

---

В цей час, після розмови з батьками, Андрій більше не міг залишатися вдома. Його душу переповнював гнів і розпач. Він вибіг з дому, не знаючи, куди подітися. Але в ту ж мить біля воріт зупинилася машина. Двері відчинилися, і звідти визирнув Містер Грей.

**Містер Грей (спокійно):** *"Сідай, Андрію. Я знаю, що ти хочеш дізнатися більше про те, що насправді сталося. Я покажу тобі докази. Я знаю більше, ніж твої батьки тобі розповіли."*

Андрій був розгублений і збитий з пантелику. Він не довіряв цій людині, але його бажання дізнатися правду було сильнішим за страх. Він сів у машину, не підозрюючи, куди його везуть і що чекає на нього далі.

Містер Грей посміхнувся, побачивши, що Андрій зробив вибір. Машина рушила з місця, залишаючи позаду дім, де Андрій більше не відчував себе у безпеці. Він не знав, що його чекає попереду, але відчував, що це може змінити його життя назавжди.