Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Ти ж сам хотів.

- Я не можу далі.

Я одразу згадую Джуді і мені стає соромно. Напівоголена стою у душі з чужим хлопцем.

- Вибач. Я зовсім забула про твою дівчину.

- Ми з Джуді більше не зустрічаємося. Я піду в кімнату Макса, знайду щось вдягнути сухе. Думаю, він не буде проти.

Хлопець швидко проводить долонями по своїм штанам, намагаючись їх хоч трохи віджати.

- Ти одягайся, я принесу тобі чогось гарячого. Може ти голодна?

- Ні, хочу тільки чаю. Дякую.

Хлопець виходить і закриває за собою двері. Я скидаю білизну і швидко миюся, сумлінно тручи стегна, на яких наче досі відчуваються сліди рук Тома. Змиваю піну, виходжу з душа. Загортаюся в халат, протираю волосся рушником і прямую в гардеробну. Швидко одягаю свою улюблену піжаму.

У двері легенько стукають. Підходжу до дверей, подумки молюся аби це не була мама. Відкриваю двері, за ними стоїть Алекс. Пропускаю його в кімнату, забираючи з його рук горнятко з теплим чаєм. Вдихаю його лимонний аромат.

- Дякую за все, Алекс.

- Не варто мені дякувати. Ти ж знаєш, я завжди готовий допомогти у будь-чому.

- Дякую. Навіть пограбувати банк? – сміюсь я.

- Якщо з тобою, то так. Будемо як Бонні і Клайд. Або краще як сімейство О’Коннеллів боротися зі злом.

- Мій улюблений фільм, - ховаю посмішку у кружку.

- Ти втомилася. Відпочивай. Я піду вже додому, - говоре хлопець, піднімаючись з ліжка.

Хапаю його за руку і тягну сісти назад.

- Побудь сьогодні зі мною, будь ласка.

На моїх щоках грає рум’янець, Алекс уважно дивиться на мене нічого не відповідаючи.

- Давай передивимось фільм. Я ще зовсім не втомилася.

- Твоя мати вже вдома. Їй не сподобається, що я знаходжусь з тобою в твоїй кімнаті.

- Вона не зайде. Макс сказав їй, що я вдома. Мама не буде перевіряти. І скоріше-всього вже випила своє снодійне. Після смерті бабусі в неї проблеми зі сном, тож від пігулок проспить до ранку.

Я бачу вагання на обличчі хлопця, але він здається і сідає на ліжко.

- Неси сюди свій ноут.

Я плескаю в долоні. І зістрибую з ліжка, беру зі столу свій ноутбук і відкриваю його.

- Може хочеш чогось? Можу приготувати попкорн.

- Можеш же бути хорошою, не випускати кігтики. Я сам принесу. Марта мені допоможе знайти. Завантажуй поки фільм.

Хлопець зникає за дверима. Знаходжу фільм, ставлю ноут на кінець ліжка посередині і зручніше влаштовуюсь у ліжку, поправляючи подушку під спиною.

Алекс вертається з тарілкою ароматного попкорну. Я забираю в нього тарілку і киваю головою на вільну сторону ліжка.

- Сідай, я зараз увімкну фільм.

Кладу тарілку на ліжку між нами аби нам обом було зручно дістати попкорн. Встаю з ліжка, вимикаю світло і вмощуюсь назад.

- Має бути повне занурення. Світло все псує.

Хлопець лиш посміхається, скеровуючи погляд на екран. Дивимось початок фільму мовчки. Ми вперше проводимо час отак наодинці. Мабуть, ніяково не тільки мені. Час від часу ловлю погляд Алекса на собі. Він розглядає моє обличчя, але як тільки я повертаюсь в його сторону, він відвертається. Тягнусь до тарілки за попкорном і за їжею ховаю посмішку. Я ледь морщусь, коли під шкірою одного з героїв фільму повзе скарабей.

- Насправді ті жуки не несуть ніякої загрози для людини. Вони тільки перекатують лайно.

- Фу. У фільми вони виглядають страшніше, особливо коли вони роєм повзуть.

Ми спустошуємо тарілку і я забираю її, ставлячи на столик біля ліжка.

- Хочеш ще? Я принесу, - Запитую я у Алекса.

- Ні. Краще йди сюди, - хлопець відкриває свої обійми.

Я недовірливо кошусь на нього.

- Чіплятися до тебе я не буду. Ти пам’ятаєш, що буде далі у фільми? Оживша мумія буде висушувати тіла інших, струмком піску крізь замок у дверях пробереться до ліжка головної героїні і своїм напіврозкладеним ротом вп’ється поцілунком.

- Добре, добре, вмієш ти вмовляти.

Я зручно вмощуюсь під боком Алекса, кладу голову на його плече. Хлопець обіймає мене однією рукою, ніжно погладжуючи моє плече. В його обіймах я розслабляюсь. Мені стає тепло і спокійно. Під ритмічний стукіт серця хлопця дивлюсь фільм.

Шурхіт і голоси в дверях змушують мене прокинутись. Дивлюсь на двері, вони не повністю закриті, відкриті на невеличку шпаринку, я зручніше вмощуюсь на подушці, міцніше обіймаючи її. Але різко відкриваю очі. Моя подушка дихає. Піднімаю голову і зустрічаюсь з очима Алекса. Після сну його очі кольору світлого бурштину.

- Доброго ранку, - вітається хлопець, а я швидко виплутуюсь з його обіймів, встаю з ліжка.

- Ти чого тут?

- Бо заснув.