Читати книгу - "Вагітна від мільйонера-боса, Ekaterina"

«Алехандро, тобі не потрібно цього робити», — тихо кажу я, намагаючись заспокоїти ситуацію. Я бачу напругу в його очах і знаю, що це буде нелегко.

— Валерію, мені важливо знати правду. «Я не можу продовжувати ігнорувати речі», — відповідає він із рішучістю в голосі, якої я раніше не бачив.

Лорена незручно ворушиться, явно потрапивши в дилему. Він дивиться на Алехандро, потім на мене, шукаючи знак.

«Лорено, тобі не потрібно говорити нічого, чого ти не хочеш», — запевняю я її, намагаючись послабити тиск.

Вона глибоко зітхає, наче несе на грудях важку ношу.

— Пане Алехандро, справа не в грошах. «Твоя мати — жінка, яка дуже захищає, і... ну, ти завжди боявся, що хтось тобою скористається», — починає вона пояснювати, ретельно підбираючи слова. Протягом багатьох років він втручався різними способами, іноді без вашого відома, щоб гарантувати, що жінки, які звертаються до нього,... варті його уваги.

-Втрутився? Алехандро хмуриться. Як саме?

— То дзвінками, то несподіваними візитами. Завжди з наміром захистити його, принаймні вона так вірить. Але пане Алехандро, я можу сказати вам, що ви робите це з любові, хоча це не завжди найкращий спосіб показати це, ви можете поговорити зі своєю матір’ю, те, що з вами трапилося, не є нічиєю провиною, я знаю, що ваша мати це робить не довіряй жодній жінці, але «Якщо б ти повільно пояснив своїй матері, хто така Валерія», — завершує Лорена, дивлячись на нього з сумішшю жалю та розуміння.

Алехандро мовчить, обробляючи інформацію. Я бачу внутрішню боротьбу на його обличчі, суміш гніву, розчарування та деякого смутку.

«Алехандро, я розумію, що це важко почути», — кажу я, підходячи трохи ближче. Але тепер, коли ви знаєте, ми можемо протистояти цьому разом. Ви не самотні в цьому.

Він повільно киває, його очі шукають мої.

— Дякую, Валерія. «Лорено, я також дякую тобі за твою чесність», — нарешті каже він м’якше. Мені потрібно все це подумати. Можливо, я поговорю з мамою, але поки що я просто хочу переконатися, що з нами все гаразд.

— Ми, — запевняю я, беручи його за руку. Ми це переживемо.

Лорена злегка посміхається, відчуваючи видиме полегшення від того, як вирішилася ситуація.

— Міс Валерія, містере Алехандро, бажаю вам усього найкращого. І пам’ятайте, справжнє кохання завжди знаходить шлях», — каже він перед тим, як непомітно піти.

Якусь мить ми мовчали, просто тримаючись за руки, знаючи, що це ще одна перешкода на нашому шляху. Але той, який разом ми були готові подолати.

Алехандро глибоко зітхнув і стиснув мою руку.

— Дякую, Валерію, що ти поруч зі мною. Це буде непросто, але я знаю, що разом ми зможемо впоратися з цим.

— Я знаю, — відповів я, ніжно посміхаючись. А тепер, як щодо того, щоб повернутися до десертних планів? Ми повинні переконатися, що все пройшло ідеально, ми не можемо залишити гостей гала, до речі, кого вони будуть представляти сьогодні ввечері, скажіть мені? — запитую обережно.

Він кивнув, трохи послабивши напругу в плечах.

-Так ти правий. Ми не можемо дозволити цьому відволікати нас. Крім того, я хотів познайомити вас зі своїм особистим помічником. Правління тут, і вони хочуть підписати з вами дуже важливий документ, я їм подзвонив», — каже мені Алехандро.

— Містере Алехандро, вибачте, що перебиваю, але біля нього чекає бандит із рушницею, який запитує Валерію.

«Привіт, Валерія», — перебиває чоловік.

— Хто ти і чого хочеш? — Алехандро відповідає роздратованим тоном.

До моєї машини прихилився високий кремезний чоловік у чорній шкіряній куртці. У нього був жорсткий, холодний вираз, його очі були прикуті до мене. Я відчув, як холод пробіг по спині.

«На добраніч», — сказав я, намагаючись звучати впевнено. Чи можу я вам чимось допомогти?

— Валерія, так? — сказав він грубим голосом, який більше нагадував заяву, ніж запитання.

«Так, це я», — відповів я, відчуваючи, як моє серце починає битися швидше. Хто ти і чого хочеш?

«Моє ім'я не має значення», — відповів він з усмішкою, яка не доходила до очей. Важливим є повідомлення, яке я маю для вас.

Він витріщився на мене, вираз його обличчя став ще більш твердим.

— Ти скажеш нам своє ім’я, або я викличу поліцію, — роздратовано сказав Алехандро.

— Ти лізеш у справи, які тебе не стосуються, Валерію. Алехандро та його мати... особливі, і ти не вписуєшся в їхній світ.

Я відчув, як у животі закрутився вузол, але намагався триматися.

— Звідки ти знаєш мою маму? — роздратовано запитав Алехандро.

Чоловік дивиться на Алехандро з презирством.

«Я знаю вас більше, ніж ви думаєте», — сказав чоловік.

— Мама послала вас нас турбувати? — спитав Алехандро, хапаючи хлопця за рукав сорочки, як міг, оскільки він був вищий за Алехандро.

Чоловік розсміявся сухим, грізним звуком.

— Твоєї любові не завжди достатньо, моя люба. У грі діють сили, яких ви не розумієте. Я даю тобі пораду: тримайся подалі від Алехандро. Якщо ви цього не зробите, я запевняю вас, що вам буде дуже важко.

— Що плануєш? — запитав я, мій голос злегка тремтів.

Він зробив крок до мене, і я відчув небезпеку, що виходила з його присутності.

— Це не план, Валерія. Це попередження. Якщо ви не підете з доброго шляху, ми змусимо вас піти з важкого шляху. І повірте мені, ви не хочете знати, що це означає.

Алехандро не знав, що робити, коли раптом один з охоронців націлив на високого чоловіка пістолет.

«Якщо ти не підеш, будуть наслідки», — сказав охоронець.