Читати книгу - "Доки смерть не розлучить нас... Назавжди?, Степан Дідик"

– Кому брехав? Навіщо?

Повернувся пізно. Василина була вже в ліжку. Не спала.

– Привіт, – сказала сонним голосом.

– Привіт, – відповів Сергій, – знаєш, я тобі сьогодні збрехав. Двічі. В мене не було бутербродів в машині. І на виклик я не їздив. Я просто втік.

Сергій ліг на бік, спиною до Василини. Та обійняла його.

– Знаєш, сьогодні приходив в магазин той слідчий. Той, що розпочинав справу про аварію. Прикидався наче випадково. Запитував як рухається справа. Я сказала, ніяк.

Сергій втиснувся потилицею в груди жінки та гойдався наче на хвилях. Спокій поступово окутував. Цікаво, а якщо збрехав, а потім визнав, то хлопчик вже не буде самотнім в бібліотеці? А, діду?

– Вася, а як звуть того слідчого? Я щось зовсім забув.

Та відповіді він не почув. Жінка глибоко і розмірено сопіла виплітаючи з його волосся на потилиці вирви.