Читати книгу - "Казки Чаробору, Ольга Соболєва"

- А ти куди зібрався, ненажера?

Дівчина хотіла ще пожартувати, чи не зібрався Баюн проводжати, але непривітний погляд кота збентежив її. Тим більше, що це виявилося правдою – тварина вперто тупала за нею в лісову хащу. Більше того, коли Ярослава розгубилася на роздоріжжі, кіт вибрав потрібну стежку. Ще й оглядався – чи слідує за ним квола супутниця.

Посередині галявини так само стояла стара лісова сторожка. Щоправда, цього разу з невеликого віконця лилося яскраве золотисте сяйво. Підійшовши до житла, дівчина ввічливо постукала. Світло одразу ж померкло, а всередині почулося шарудіння. За хвилину двері відчинив сам лісничий. Насторожено оглянувши галявину, чоловік сказав:

- Ти ба, куди тебе занесло. Зараз краще лісом не блукати. Тим паче одній.

– А я й не одна. Зі мною кіт, - дівчина засміялася.

Зазирнувши дівчині за спину, лісничий промовив:

- Здоров був, Баюне.

Кіт у відповідь нявкнув, а Ярослава ледве не закотила очі. Він би йому ще лапу потиснув і по плечі постукав. Та в голос сказала:

– Мене Ягинішна прислала пиріжків принести.

- А, ну це справа варта того, - весело хмикнув Орест і жестом запросив усередину. – Однак ти більше лісом до свята багаття не гуляй.

У сторожці, як завжди, було темно. Але цього разу з-за скромної подоби печі виглядало золотисте сяйво. Таке ж дівчина бачила хвилиною раніше з вікна.

Тим часом лісничий запалив пару свічок і в приміщенні стало світліше, проте золотисте сяйво все одно привертало погляд гості. Помітивши це, Орест поцікавився:

- Невже Баюн ще не похвалився тобі своєю здобиччю?

- Це ви про що? - Ярослава поставила кошик на стіл і почала перекладати пиріжки у велику глиняну миску.

- Ну, як же? Йому вдалося здобути перо жар-птиці, - відповів лісничий, але все ж таки не втримався і посміхнувся: - Врешті-решт.

Баюн невдоволено пирхнув і розпушив хутро. Ображено притиснувши вуха, він подався до печі. Швидше, ніж Орест встиг щось заперечити, звір витяг звідти перо і Ярослава ахнула. Невелике, розміром майже з совине, перо яскраво виблискувало в напівтемряві сторожки. Гордо пройшовши до столу, Баюн застрибнув на стільницю і кинув трофей на загальний огляд.

- Таки похвалився, - похитав головою лісничий. - Ти обережніше, не помни мені його. Перо ще свою службу не послужило.

Доки чоловік журив кота, Ярослава ошелешено розглядала дивину. Рисянка, що весь цей час спала на лавці біля столу, на мить висунула мордочку. Сяйво пера її абсолютно не зацікавило. Тому вона знову сховалася за стіл і мирно засопіла. На вигляд перо могло зійти за звичайне, але таке дивне свічення надавало йому явної цінності. Дівчина навіть боялася торкнутися, тому наважилася лише на розпитування:

- Це якої птахи?

- Кажу ж - жар-птиці, - відповів лісничий.

- Я не знаю, кого ви тут так називаєте, - намагалася пояснити Ярослава. – Може, пам'ятаєте її більш наукову назву?

- Хах, - розсміявся Орест, - я й забув, що ти міська.

Дівчину починала дратувати ця фраза. Щойно справа доходила до чогось незвичайного і казкового, то кожен казав: «А, ти ж міська»! Понавигадували собі всяких легенд, а як попросиш щось пояснити, то відразу посилаються, що вона не місцева. Начебто для того, щоб зрозуміти назву птаха або побачити трухле дерево, їй треба було народитися в Роздоріжжі.

Тяжко зітхнувши, Ярослава спробувала вгамувати роздратування і змінила тему:

- А навіщо воно вам? Хочете продати?

- Ні, звичайно, - лісничий акуратно загорнув перо в хустку і знову сховав за грубкою. - Воно допоможе мені шукати таємні проходи нав’їх. Ти, може, чула, що щоліта Чорнобог намагається сонце вкрасти. Цього року також з'явиться. Або він, або його поплічники - чаклуни. А приходять вони крізь лази. Ти один такий на березі зруйнувала.

- Це було лише трухле дерево, - заперечила дівчина.

- Тільки на вигляд, - відмахнувся лісничий. – А насправді це була діра між світами. Нею й користувалися поплічники Чорнобога, щоб до нас пробиратися і всякі безчинства творити. Ти прохід зачинила. Тобі, так би мовити, арись дала силу від свого імені. Повір, це дуже добре, менше всякого нав’я шастати буде.

- Пане лісничий, ви дійсно вважаєте, що я прийму всерйоз ці вигадки? Я не маленька дівчинка.

Але, здавалося, для чоловіка ця розмова була цілком повсякденною. Як ні в чому не бувало, він ставив чайник на конфорку печі і продовжував:

– Я не пан. І не лісничий. Це у вас там такі посади дають, а в Чароборі мене чугайстром звуть. Чугайстер Орест. Розумієш?

- Ну звичайно… - скривилася Ярослава. - Чугайстер, жар-птиця, Чорнобог, лази між світами. Те, що я казки люблю і записую їх, ще не означає, що можна ось так з мене кепкувати!

- Нічого я не кепкую, - розвів руками Орест. - Ти ж сама все бачила, та й з русалками потоваришувала, про арись дбаєш, відьму у вороги собі нажила. А наукову назву жар-птиці я й справді не знаю. Це тобі до вченого треба. Он краще у Баюна спитай. Він золотий випускник Університету вчених котів.