Читати книгу - "Історія одного розлучення, Ана-Марія Еріш"

Отак і пройшло вже два тижні нашого сімейного життя. Ми спали в одній кімнаті, проте мене виселили на диван, від чого я був не задоволений, адже було не дуже зручно. А Кара собі зручно спала в ліжку, мирно посапуючи. І мене це все починало дратувати. При людях ми були милою та закоханою парою. А наодинці таке відчуття, ніби вона мене ненавидить. І де поділась та романтична дівчина, з якою я познайомився в Лас-Вегасі. Кажуть, побут вбиває кохання. Хоча в нас його і немає, та все ж неприємно. А ще я дорослий чоловік, що має певні потреби, які Кара відмовляється задовольняти. Як впоратися з цим, бо зраджувати навіть не справжній дружині я не збирався. Адже формально це мій вибір. Та все ж я мав план, як все провернути.

Сьогодні я був абсолютно вільний, а значить час подивитися, де ж працює моя люба дружина. Взявши адресу в Маркуса, я сів в авто та попрямував туди. Майже в самому центрі Нью-Йорку розташувався величезний хмарочос, що повністю належав "Riddel Inc.". Цікаво, а вони багатіші, ніж я думав. Та все ж треба дізнатися, через що відкрилося полювання саме на Кару. Тут було поверхів сорок, не менше. Просто уявлення не маю, скількома сфера займається ця компанія.

Підійшовши до рецепції, мене одразу впізнали. А ще пару посмішок зіграли свою роль, і от я вже вийшов на потрібному поверсі. Кабінет начальства знайти було не важко, адже він тут просто був єдиний. А в приймальній сиділа доволі мила дівчинка, яка намагалась мене зупинити. І навіть не спрацювала моя природна чарівність. Вона що, трохи по іншим справам?

- Я чоловік Кари Ріддель, вона чекає на мене. - я їй посміхнувся. - І так, нікого не пускати. Ми тут маємо дещо зробити.

Не встигла вона щось відповісти, як я відкрив двері та увійшов до середини. Дівчина ж сиділа, вивчаючи якісь папери, та одразу підняла голову. На мить в очах проскочило здивування, а потім злість. Це ще більше розпалило в мені бажання. Так, треба стримуватися, адже вона точно не оцінить. В моїй голові виникло вже стільки різних сценаріїв. Скільки всього ми можемо зробити тут.

- Що ти робиш тут? - прошипіла вона. - Щось не пригадаю, аби запрошувала тебе.

- Стильний кабінет. Сама обирала дизайн? - я проігнорував її питання.

Особливо мене вразили панорамні вікна, і, судячи з усього, вони були куленепробивні. Ще й не видно нічого крізь них. Це буде явною перевагою. Я підійшов ближче так, що опинився в небезпечній близькості від дівчини. Напевно, в інших обставинах, я був би неймовірно щасливий від того, що така дівчина стала моєю дружиною. Але не зараз.

- Я повторюю питання. Тоні, що ти тут робиш?

- Скажемо так, я хлопець, який має свої певні потреби. І вони не виконуються вже два тижні. - я провів рукою по її спині, від чого вона трошки напружилася. - До того ж, цікаво де працює моя дружина. Чи ти не рада мені?

- Ти не вчасно. - вже більш невпевнено сказала вона. - Мені не потрібно це все...

- Кара, я бачу, що ти теж хочеш цього. Послухай, ми офіційно одружені, і ми можемо взяти додаткову користь від цього. Та й не думаю, що ти зрадієш, коли прочитаєш в газетах про факт моєї зради. - я їй посміхнувся.

І не встигла дівчина щось сказати, як я потягнувся та поцілував її, намагаючись вкласти в нього все своє бажання. Кожного разу це викликає в мені такі відчуття, які я, здавалося б, давно забув. Вони не з'являлися з того самого моменту, коли Беатріс зачинила за собою двері. Ні, потім в мене були дівчата, але то все лише тимчасове задоволення потреб. Чому з Карою все інакше?

Та нас перервали, коли у двері постукали й увійшла та дівчина, яку я бачив в приймальній. Може вона і здивувалася, проте не показала цього. А мені хотілось щось кинути в неї, адже Кара майже піддалася мені. Можливо, ми б навіть приємно провели час прямо тут і зараз. Але ні. Хотілось заричати від розчарування.

- Міс Ріддель, ви просили нагадати, що сьогодні о четвертій у вас зустріч з містером Корманом. - вона щось глянула на своєму планшеті. - А зараз вже третя, ви хотіли ще переглянути інформацію по даному проекту.

- Місіс. - поправив її я. - Кара тепер одружена.

Злість знову проскочила в очах дівчини, та дещо інше замінило це. І я занадто добре знав це почуття. Дещо схоже я бачив в неї в Лас-Вегасі.

- Олівіє, перенеси зустріч на завтра. - важко їй далися ці слова. - І, будь ласка, зроби так, аби зараз нас ніхто не турбував.

Вона ж лише кивнула та, посміхнувшись, вийшла. А в неї розумна помічниця. Кара ж встала та підійшла до дверей. Судячи зі звуку, вона їх замкнула, поклавши ключик на стіл біля дверей.

- Так на чому ми зупинилися? - спитала вона.

Дівчина стала повільно підходити ближче, розстібаючи свою блузку, і це просто зводило мене з розуму. Важко було стримувати себе, а я і не став. Підійшов ближче, я притягнув дівчину до себе та поцілував. Після двох тижнів очікування, це було навіть ще краще, ніж я міг собі уявити. Піднявши її на руки, я посадив Кару на стіл, не розриваючи поцілунку. Звільнивши її від сорочки, вона стягнула мою футболку, проводячи рукою по моєму тілу, ніби досліджуючи його. Ні, я вже більше не можу стримуватися. Зараз вона знову буде моєю...