Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Відповів, що допоможуть.

— Оперативно.

Подивилася на фотографію тітки і зрозуміла, що прізвище то в нас у неї одне Норіх. І її справи можуть кинути пляму на справу життя батька.

— Чого знову засумувала? — запитав Альфред.

— Переживаю, що тітонька зіпсує репутацію корпорації своїм спорідненням.

— Ізо, ти працюєш із дорослими істотами. Вони розуміють, що іноді трапляються гнилі особини навіть у сім'ї.

 Сумно усміхнулася. Альфред підняв мене зі спальника, одягнув кофту і повів гуляти до водоспаду. Він узяв із собою спальник. Змогли удвох полежати подивитися на зірки й послухати шум води. А коли я почала засинати, повернулися в табір і вже лягли спати в наметі.

Вранці мене розбудив запах кави. Чоловік вирішив мене сьогодні не будити. Тож прокинулася я, коли хлопці вже сіли снідати. Альфред допоміг мені вмитися, злив води на руки. Після чого приєдналася до сніданку. Після нього хлопці помили тарілки і стали готуватися до підйому на скелю. Робили розминку, розтяжки. Теж приєдналася до їхньої розминки. Вирішила як і минулого разу підійматися останньою. Я то вже вчора злазила до верхньої точки.

Сьогодні хлопці лізли верх по одному і навіть на час. Спритно в них виходило. Олег підійшов до мене, сказав:

— Сьогодні ще плануємо прокласти трасу вище. Зараз хлопці розімнуться і я займуся. А то до цієї вже всі звикли.

— Буде здорово.

Поки підійшла моя черга прийшло повідомлення від Міхеля. Судячи з його даних, моя тітка на цій планеті. Показала це повідомлення Роману. Він кивнув і наказав хлопцям одягнути жилети і дістати зброю. Я трохи очманіла, виявляється, у них із собою була зброя і жилети.

— А навіщо ви це брали з собою?! — запитала я в командира.

— Ізабелло, — сказав він з усмішкою, — у нашій професії потрібно бути готовими до всього. Навіть до того, що противник може з'явитися в лісі на навчаннях.

На мене теж у наказовому порядку одягли жилет, під футболку. Щоправда спочатку одягла майку, потім зверху жилет, а зверху вільну чорну футболку з вузьким коміром. Білу мені Альфред не дав одягнути, бо через неї видно жилет і вона надто обтисла.

Мені в жилеті довелося лізти на скелю. Не скажу що було дуже зручно, скоріше терпимо. Він трохи сковував рухи і я не отримала такого задоволення як учора. Зате мене похвалили. Я подолала трасу за заліковий час хлопців.

— Дружина в тебе під стать тобі, — сказав командир Альфреду, — а м'язи то які! Краса!

Я уважно подивилася на себе. Що йому там сподобалося? М'язи як на мене занадто виділяються. Мені з такими формами скоріше на конкурс міс бікіні. Пройду сто пудово. А ось у житті хочеться трохи витонченішою бути, а не відчувати себе або анорексичкою, або сушеною воблою. Альфред, бачачи моє задумливе обличчя, розсміявся. А потім суворо сказав:

— Не здумай говорити, що тобі не подобається твоя фігура.

— І те що я на тараньку схожа? — жартома запитала в нього.

— Я знаю, що це все виправить, — сказав він, обійнявши мене, прошепотів на вушко, — будеш вагітною, одразу поправишся. І піде зайва худорба, це все наживне.

— Там я буду переживати, що розжирію, — сказала я весело.

— Рідна, це все така дурниця, не варто про це переживати.

Подумки погодилася з ними й усміхнулася задоволено. Заплющила очі від задоволення.

Після мене на скелю поліз Олег, прокладати маршрут вище. А хлопці отримали можливість відпочити. Усі трохи розбрелися і на галявині майже нікого не залишилося. А коли з'явилися непрохані гості я навіть пораділа цьому. Хлопці здебільшого були захищені й нікого з ходу не поранили. І вони, здається, чекали "гостей", бо швидко відреагували на вторгнення. Почалася перестрілка. Я мигцем глянула на Олега. Він, оцінивши ситуацію, намагався не відсвічувати і тихо сидів на скелі. Бо він там був легкою мішенню. Я банально сховалася за деревом. І була осторонь від перестрілки, і не далеко від мене був водоспад.

— Привіт племінниця, — сказала тітонька.

Я завмерла, дивлячись на жінку переді мною. Швидко порахувала її вік, їй за шістдесят, але на вигляд максимум на сорок.

— Добре збереглися, тітонько.

— Ах ти ж мерзота! — вона заліпила мені ляпаса.

Я витерла кров із розбитої губи.

— Нічого манери я тобі вб'ю. Займуся твоїм вихованням, якщо батько цього не зробив.

— Із цим ви запізнилися, я вже давно виросла. І ви для мене ніхто! — сказала я жорстко.

— Та як ти смієш так зі мною розмовляти. Ти знаєш, хто я?

— Так, ви зрадник! Ви зрадили свою сім'ю і народ!

— Я принцеса Меледіуму!

— Як на мене ви просто хвора на голову, — сказала я тихо, але вона мене почула.

Вона дістала з кишені лазер. Направила його на мене.

— Ми повернемося на корабель, і ти перепишеш на мене корпорацію. Я можу її отримати і по-іншому, убивши твого чоловіка і прийомного батька.