Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Я подивилася на галявину і пішла геть від неї в бік водоспаду. Була в мене одна божевільна думка. Тітка крикнула мені вслід:

— Зупинися, паскудо ти дрібна.

Вона наздогнала мене на галявині біля водоспаду, схопила за руку і розвернула до себе. У неї обличчя перекосило від злоби.

— Хотіла з тобою поговорити, перш ніж ми полетимо. У мене є питання.

Поки сюди йшла, увімкнула в телефоні диктофон на запис і прибрала його в кишеню.

— Запитуй, — велично дозволила вона.

— Це ти навела бандитів на будинок твоїх батьків?

— Я не знала, що їх уб'ють, — сказала вона насупившись.

Хотілося назвати її дурепою, але я промовчала.

— Я всього лише хотіла помститися їм, за те що не дали мені бути з моїм хлопцем.

— І як воно, того варте було? Ви залишилися разом?

— Так, — сказала вона безрадісно — ті хлопці мене не відпустили. Та й мій хлопець не хотів, щоб я йшла. І я була його іграшкою, коханкою. Тільки через довгі роки мені вдалося завоювати довіру й авторитет серед цих людей і чогось досягти.

— І ти вирішила зв'язатися зі своїм братом?

— Так, — сказала вона з мрійливою посмішкою.

— Навіщо?

— Я думала братик мені допоможе. А коли дізналася, що він володіє великою корпорацією, думала він поділитися зі мною шматочком. А він виявився жадібною скотиною! Ти ж не будеш такою як він? Ти будеш хорошою дівчинкою і поділишся з тіткою?

— Хм, дивне у вас поняття про хорошу дівчинку. Випадково не ви мені аварії організовували? Не ви мене на дику планету відправили? — це було пальцем у небо, але я вирішила ризикнути.

— І що з того?! — весело сказала вона, жестикулюючи руками, а в правій був лазер, — Ти порадувала мене і вижила! Тебе урси бояться! Я перевіряла на тій жалюгідній планетці.

— А аварія, теж твоїх рук?

Тітонька тільки посміхнулася, а потім сказала:

— Живуча ти малятко. Ніщо тебе не бере. Навіть найняті снайпери всі провалилися.

— Хочеш сказати, що коли я зустрілася з Ірою Лістер, то був не її вбивця, а твій?

— Так, я ж стежила завжди за тобою. Шкода, що ти тоді не впала на скеледромі, було б видовищно.

— Ти хвора, — беззлобно сказала я.

Вона тільки посміхнулася і направила лазер мені в живіт. Я підійшла до неї ближче. Мені потрібно вибити в неї лазер і розібратися з нею раз і на завжди. Рішення прийняла ще коли вона стала погрожувати моїм рідним. А тепер воно стало ще міцнішим.

— Ти віддаси корпорацію мені.

— Ні, — сказала я жорстко і відкинула телефон убік.

Я схопила тітоньку за руку з лазером. Вона вистрілила. Завдяки жилету, я залишилася жива. А ось у тітки очі на лоб полізли. Вона очікувала, що я впаду. А я хіба що скривилася від болю і вивернула руку дулом донизу. Був ще один постріл, але вже в землю. Я вдарила її ногою по гомілці, позбавляючи рівноваги, і відібрала лазер, викинула його у воду. Але й дати тітоньці втекти я теж не могла. Вона як скажена кішка кинулася на мене. Намагалася схопити за волосся і перешкрябати мені обличчя. Мені вдалося її кілька разів ударити. А коли ми опинилися біля краю урвища, я обхопила її руками за талію і штовхнула її своєю малою вагою вниз. Останнє, що я запам'ятала, це наскільки холодна вода.