Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Еріон мовчав, стоячи на місці. У повітрі висіла напруга, важка, мов грозова хмара. Він дивився, як Салем акуратно витирає кров, і мовчання між ними ставало нестерпним, проте не поспішав його порушувати.

Приміщення навколо них здавалося відлунням недавньої битви. Понівечені стіни з подряпинами і тріщинами, уламки меблів, що валялися на підлозі, і розбитий стіл у дальньому кутку свідчили про запеклу боротьбу, яка сталася тут. Сліди кривавих плям на дерев’яній підлозі нагадували про тих, хто тут помер, а металевий запах свіжої крові досі витав у кімнаті, змішуючись із холодним повітрям, що пробивалося крізь розбите вікно.

Салем підійшов до столу, обережно поставив тканину і жестом вказав на стілець неподалік, який дивом уцілів під час сутички.

— Сідай, — сказав він тихо, але наполегливо, його голос звучав так, ніби міг переконати камінь рушити з місця. — Якщо ти справді хочеш відповідей, ми поговоримо. Але без цього, — він кивнув у бік Тінеріза, що тьмяно виблискував у руці Еріона. — Бо так ми лише зведемо нанівець будь-який шанс на розмову.

Еріон вагався. Його рука досі стискала руків’я Тінеріза, а холод клинка, що пронизував його пальці, наче підштовхував до рішучих дій. Але Салем не виглядав переляканим. Навпаки, в його погляді була дивна впевненість, навіть виклик. Це змусило Еріона замислитися.

Він повільно зробив крок уперед, його погляд залишався пильним. Тінеріз у його руці поволі втратив свій примарний блиск, неначе клинок зрозумів, що час для боротьби минув. Еріон, не відпускаючи клинка, сів на стілець, намагаючись не втрачати обережності.

— Ти краще, Салеме, розкажи все, що знаєш, — холодно промовив він, не зводячи очей з чоловіка. — Бо, якщо ти граєш зі мною, цей клинок може знову ожити.

Салем відкинувся на спинку стільця, його рухи були спокійними, але очі видавали щось інше — тривогу, змішану з холодним розрахунком.

— Отже, Еріоне, — нарешті заговорив він, тон його голосу був тихим, але в ньому бриніло стримане напруження. — Що тебе привело сюди цієї ночі?

Еріон мовчав кілька секунд, вдивляючись у Салема, наче намагався оцінити, чи варто взагалі йому довіряти. Але, зітхнувши, все ж відповів, хоч і обережно:

— За мною стежать. Біля мого прихистку були люди, які явно знали, кого шукають. І те, що вони сказали… — він зробив паузу, зважуючи слова. — Це мене непокоїть.

Салем нахилив голову, зацікавлено піднявши брову.

— І що ж вони сказали? — спокійно запитав він, але в його погляді з’явився блиск, що нагадував хижака, який вивчає здобич.

— Вони сказали: «Зі світла в тінь», — промовив Еріон, нахиляючись ближче. Його голос був тихим, але в ньому чулася сталь. — Це звучало, як пароль чи девіз. І це не перший раз, коли я чую цю фразу.

Салем завмер. Його обличчя залишалося незворушним, але очі ледь помітно звузилися. Він притих, а пальці, що спиралися на стілець, ледь помітно напружилися.

— Продовжуй, — прохрипів він, зберігаючи зовнішній спокій.

— Я чув ці слова минулого разу, коли був тут, у маєтку Моракса, — сказав Еріон, його голос став ще різкішим. — І, як ти мабуть пам’ятаєш, не від самого Моракса.

Салем зітхнув, потер підборіддя й відвів погляд убік, наче шукаючи відповідь у темряві. Його обличчя зберігало нейтральність, але в очах з’явилася ледь помітна тривога.

— «Зі світла в тінь»… Я не знаю, кому належить ця фраза, — нарешті промовив він, трохи знизивши голос. — Але вона звучить як щось більше, ніж просто слова. Можливо, це символіка якогось стародавнього братства чи культу. Дещо подібне я зустрічав у старих записах, але жодного разу не стикався з цим особисто.

Еріон уважно слухав, його очі звузилися від напруги.

— І що це може означати? Хто вони такі? Чого хочуть? — запитав він, стискаючи руків’я меча.

Салем знову задумався, його погляд ковзнув по Клинку Ночі, який Еріон тримав у руці.

— Якщо це справді щось подібне до стародавнього культу, то зазвичай такі організації мають одну мету — владу. Але не ту, що дають золото чи армії. Вони завжди шукають щось більше. Можливо, вони вірять, що артефакти, такі як твій меч, є ключами до якоїсь сили, якої ми навіть не уявляємо.

Еріон, зберігаючи зовнішній спокій, відчував, як його пульс прискорюється.

— А якщо це так… що тепер? Що це означає для мене? — запитав він, вдивляючись у Салема.

Той видихнув і на мить відвів погляд.

— Це означає, що ти вплутався у гру, правила якої ми не знаємо, — сказав він, а в його голосі з’явилася нотка гіркоти.

Еріон мовчки кивнув, зберігаючи видимий спокій, хоч у голові все вирувало від питань. Він знав, що відповіді не будуть легкими, але відчував, що щойно зробив перший крок у набагато глибшу безодню, ніж міг собі уявити.

- То вони шукають Тінеріз, чи не так? — запитав Еріон, вдивляючись у Салема, який на мить відвів погляд.

Еріон відчув, як його серце на мить завмерло, але одразу почало битися швидше, коли він усвідомив, що випадково згадав ім'я меча. "Тінеріз". Слово, мов тінь, вилетіло з його вуст, і здавалося, що сам клинок відгукнувся, мовби ім'я пробудило його зі сну. Він відчув слабке, майже непомітне тремтіння біля пояса, де висів меч. Воно було схоже на далеке, примарне відлуння голосу, що торкнувся краю його свідомості, викликаючи відчуття, якого він не міг пояснити.