Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Салем миттєво підняв голову, його очі блиснули цікавістю й недовірою.

— Тінеріз? — перепитав він, його голос прозвучав низько, майже шепотом, але в ньому відчувалася напруга. — Про що ти говориш?

Еріон відчув, як його долоня мимоволі лягла на руків’я меча, ніби шукаючи підтвердження його існування. Він зустрів погляд Салема, намагаючись оцінити, чи варто відкриватися перед ним. Але раптове тремтіння меча змусило його затамувати подих. Воно було ледве відчутним, як слабке мерехтіння світла на межі темряви, але його неможливо було проігнорувати. Лезо, темне і позбавлене світла, виглядало звичайним, але Еріон знав, що це не так.

Він помітив, як погляд Салема зосередився на мечі, який, здавалося, ледь помітно затремтів від згадки свого імені. Хоча меч зараз виглядав як звичайний клинок, щось у ньому здавалося… іншим. Наче тінь відгуку чи мерехтіння пробігли по темному лезу, додаючи йому живої сутності, хоч і не так помітно, щоб Салем міг збагнути, що відбувається.

Еріон відчув, як у ньому зріє почуття тривоги, проте він розумів: зараз важливо вирішити, чи можна довірити Салему хоч крихту правди про цей меч. І все ж відчуття того, що він перебуває на краю чогось важливого, не покидало його.

- Меч… він не зовсім звичайний, як ти вже здогадався, — промовив Еріон, його голос звучав низько, наповнений обережністю, він боявся, що самі слова можуть пробудити приховану в мечі силу. Легке поколювання пробігло пальцями, коли він торкнувся руків’я, відчуваючи холод, який здавався чужим і живим водночас. - А якщо твої слова про братства правдиві… можливо, Тінеріз є частиною тієї сили, яку вони прагнуть підкорити.

Салем повільно кивнув, не зводячи з Еріона погляду. Його очі, темні, як нічне небо, шукали тріщини в його душі, намагаючись зрозуміти, наскільки далеко його вже втягнуто в цю небезпечну гру. Тиша заповнила кімнату, але вона не була порожньою — здавалося, кожна її секунда обтяжувалася невимовленими словами та прихованим страхом.

- Якщо це так, — нарешті промовив Салем, його голос звучав хрипко, майже зловісно, — то тобі слід бути ще обережнішим, ніж я думав. Мечі з іменами… вони ніколи не бувають просто зброєю. Вони тягнуть за собою тіні з минулого, таємниці, які ніхто не має права розгадувати. Їхня сила не тільки підсилює того, хто їх тримає… але й притягує тих, хто жадає цієї сили.

Еріон злегка напружився, відчуваючи, як кожне слово Салема обвивається навколо нього, мов незримі пута. У нього виникло відчуття, що йому показують лише вершину айсберга, але решта захована під темною гладдю невідомості.

- І те, що ти привернув їхню увагу, — Салем зробив паузу, його обличчя набуло напруженого вигляду, — це і благословення, і прокляття. Благословення, бо ти ще живий і можеш контролювати цю силу. Але прокляття в тому, що від неї не сховатися. І вона ніколи не дозволить тобі залишитися осторонь.

Еріон перевів погляд на руків’я Тінеріза, відчуваючи його вагу не лише у своїй руці, а й на своїй долі. Меч, який вибрав його, став частиною його життя, але водночас загрожував знищити все, ким він був.

Після короткої паузи Еріон ледь помітно кивнув, усвідомлюючи, що кожне його слово і дія тепер матимуть вагу, яку важко прорахувати. Він не був упевнений, чи може довіряти Салему, але відчував, що більше не може дозволити собі ігнорувати його слова. Тиша між ними натягнулася, мов струна, поки Салем нарешті не зітхнув і не відвів погляд, зважуючи щось важливе в собі.

- Еріоне, — промовив він тихо, але його голос набув іншої інтонації, щирої й напруженої. — Я знаю, що для тебе важко мені довіряти. Після всього, що сталося, я б і сам не довіряв. Але послухай… є одна річ, яку ти маєш зрозуміти. Я знаю, що ти думаєш, ніби я був лише правою рукою Моракса. Так, я служив йому… але не тому, що поділяв його цілі чи вірив у його методи.

Салем замовк, опустивши очі, згадуючи щось далеке і болюче. Коли він підняв погляд, у його очах з'явилася дивна рішучість, яку Еріон не помічав раніше.

- Моракс тримав мене в своїй владі, як і багатьох інших, але не через страх чи гроші. У нього були речі, які я шукав, відповіді, які могли б врятувати мене… і тих, хто залежить від мене. Ти не знаєш, але в мене є сестра, Аліна. Вона зараз далеко звідси, ховається. І причина, чому вона ховається, дуже проста: на неї теж полюють. Її життя в небезпеці через те, що вона… якби це правильно сказати…має дар. І ті, хто шукає тебе, можливо, шукають і її.

Еріон здригнувся, відчуваючи, як це зізнання поступово збирає пазл у його голові. Він відчував гіркоту правди в словах Салема, але також розумів, що це могло бути черговою маніпуляцією. Він уважно стежив за кожним рухом чоловіка, намагаючись знайти натяк на обман.

- Я шукаю відповіді так само, як і ти, — продовжив Салем, нахиляючись ближче, щоб їхні погляди зустрілися. — Моракс обіцяв допомогти мені знайти шлях до братства, яке знає про ці артефакти більше, ніж будь-хто інший. Але тепер його немає. І все, що я маю, це ти і цей меч. Якщо ми будемо працювати разом, можливо, ми зможемо не тільки знайти відповіді, але й вижити.

Еріон мовчки дивився на Салема, вивчаючи кожен вираз його обличчя. Він відчував, що ця розмова була більше, ніж просто проханням про співпрацю. Це було благанням людини, яка, можливо, мала свої мотиви, але була загнана в кут так само, як і він сам. Йому важко було уявити, що саме рухає Салемом зараз, адже в битві з Мораксом він тримався осторонь і не втручався, навіть коли результат був вирішальним. Його відчуття були змішаними — Салем здавався то байдужим, то занадто пильним, і від того їхні стосунки здавалися складними і незрозумілими.