Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Евсун сиділа на ліжку, ще не вірячи своїм словам, які щойно почула від Зейнеп. Її серце билося швидше, коли вона намагалася прийняти ситуацію, в яку потрапила її подруга.
Евсун: “Зейнеп, це ж прекрасно!” — її голос ледве звучав, сповнений надії, але тут же потягнувся вниз, немов тінь. — “Ти впевнена?”
Зейнеп: “Ні, Евсун, це не те, чого я бажала… насправді я вирішила зробити аборт.” — її голос тремтів від болю. — “Мені боляче, ти не уявляєш, що це значить. Він одружений, у нього буде власна дитина. Що мені робити?”
Евсун: “Зейнеп, скажи йому, поговоріть. Не треба приймати такі важкі рішення наодинці. Вирішіть разом, що робити далі.” — вона намагалася знайти в її словах хоча б якусь надію.
Зейнеп: “Ні, я вже все вирішила.” — її очі були повні сліз. — “Але зараз не про це. Розкажи мені, що сталося з тобою, я бачу, що ти теж не в порядку.”
Евсун довго мовчала, не знаючи, з чого почати. Вона згадала той момент, коли все змінилося, коли її світ рушив, а душа почала боліти від невизначеності.
Евсун: “Зейнеп… мій батько… він вбивця.”
Зейнеп подивилася на неї з величезним здивуванням, а потім її обличчя зм’якло від розуміння.
Зейнеп: “Це підтвердилося?”
Евсун: “Так, ми були з Еміром в Алечаті, він показав могилу своїх батьків, і той будинок, де був убитий його батько…” — вона зробила паузу, глибоко вдихаючи. — “І тоді я зрозуміла, що це правда.”
Зейнеп: “А від коли він став просто Еміром?”
Евсун: “Я не могла заспокоїтися, мені було так погано. І він був поруч, заспокоював мене… Так сталося, я поцілувала його.”
Зейнеп не могла повірити своїм вухам, але це була реальність, яку важко було осягнути.
Зейнеп: “Ти його?”
Евсун: “Знаю, це дивно, але так… Тоді він запропонував поїхати в Амасру. І ми поїхали… наступного дня все змінилося.”
Зейнеп: “Що сталося?”
Евсун: “Ми гуляли на мосту. Він сказав, що його тягне до мене, що він не може без мене… І тоді поцілував мене. Це було як у казці. Я закохалася… дуже сильно.”
Зейнеп: “Що було далі?”
Евсун: “Він сказав, що це була гра. І що він використав мене. І тепер я проклинаю себе за те, що повірила йому.”
Зейнеп мовчала, дивлячись на свою подругу. Це було важко сприйняти.
Зейнеп: “Я теж повірила Левенту і шкодую про це.”
Евсун: “В тебе інша історія, Зейнеп. Не роби нічого сама.”
Зейнеп зітхнула і сказала:
Зейнеп: “Добре, я піду, але потім ще прийду.”
Коли Зейнеп вийшла, перед дверима стояв Левент. Він виглядав стурбованим.
Левент: “Що сказала Евсун?”
Зейнеп: “Спитай в Евсун, якщо вона захоче, то розповість.”
Левент: “Я дуже переживаю за неї.”
Зейнеп: “Не тисніть на неї.”
Зейнеп вийшла, а Левент залишився стояти, знову почуваючи себе розгубленим.
Вечір. Всі пішли на вечерю, але Евсун не з’являлася. Вона сиділа в кімнаті, одна, плачучи. До неї прийшла її сестра Лейла.
Лейла: “Сестро, ти йдеш?”
Увидівши сльози на обличчі Евсун, вона злякалася.
Лейла: “Що сталося, чому ти плачеш?”
Евсун: “Лейло, прошу, нікому не кажи.”
Лейла: “Гаразд, я не скажу. Що сталося?”
Евсун: “Мені так погано.”
Лейла: “Тебе всі чекають внизу, батько хоче сказати щось важливе.”
Ці слова пробилися крізь біль, і Евсун вирушила вниз разом з Лейлою.
Дживан сидів за столом, дивлячись на свою доньку.
Дживан: “Тепер, коли всі в зборі, хочу сказати дещо важливе.”
Айше: “Що ти хочеш сказати?”
Дживан: “Евсун, ти вийдеш заміж.”
Айше: “Дживане, цього не буде.”
Дживан: “Айше, я все вже вирішив.”
Евсун: “Так це твоя справедливість, батьку? Гаразд, я вийду заміж.”
Евсун пішла до своєї кімнати, а Зейнеп пішла слідом.
Зейнеп: “Евсун, що ти робиш? Як ти могла погодитись?”
Евсун: “Зейнеп, це вже неважливо. Все закінчено. Я вийду заміж.”
Зейнеп: “Прошу тебе, не роби цього. Ти пожалієш.”
Евсун: “Я про все вже жалкую, Зейнеп. Це єдиний мій вихід, щоб вибратися з цього болота.”
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри долі, Анна Квітка», після закриття браузера.