Читати книгу - "Під маскою влади, Катя Черниш"

Світло ранку лягло на шрами. На шкірі. На серці. На стінах цього дому, де вже ніхто не міг спати спокійно.

Алекс стояв біля вікна. Чашка кави — в руці. Мов у звичайної людини.

Але він не був звичайним. Ще — ні.

— Ми починаємо? — запитала Мія, заходячи в кабінет.

— Сьогодні — так. Ми розпускаємо все.

Почнемо з відділів: нелегальний бізнес, підпільні склади, тіньові рахунки.

— А люди?

— Хто піде добровільно — отримає нове життя. Хто — ні…

Він не договорив. І не треба було.

Звільнення перших керівників пройшло швидко. Але дехто мовчав. Не підписував документи. Не виходив на зв'язок.

— Ми знали, що буде опір, — сказала Мія, переглядаючи список.

— Але не думав, що стільки людей більше вірять у темряву, ніж у життя.

Тієї ж ночі в новинах з’явився витік:

“Чи мафіозі зникає — чи готує новий хід? Скандальні звільнення в R Group. Невже це кінець епохи тіней?”

— Нас тестують, — сказав Алекс. — Хочуть побачити: слабшаємо чи просто перебудовуємось.

— То хай побачать одне:  ми — не слабкі. Ми просто втомились жити у багні.

Але не всі мовчали. Наступного дня Алекс отримав посилку. Усередині — чорна візитка. Без тексту.

Лише одне слово:

«Повернись. Або втратиш.»

— Це вони, — сказав Алекс. — Ті, хто вважав мене богом. Тепер я для них — зрадник. А зрадників не прощають.

— Думаєш, напад?

— Ні. Думаю — удар там, де болить.

Знову. Тільки цього разу вони не полізуть до тебе.

Вони підуть по тих, хто ще вірив у мене.

Моє ядро. Мою кров.

У цю ніч Алекс і Мія більше не будували плану втечі.

Вони будували план випалювання.

Випалювання тіней. Своїх. Чужих. Всіх.