Читати книгу - "Школа непотрібних дітей, Світлана Бонд"

"Щось дивне відбувається. В мене рани швидко гояться, і я не хворію. Розповіла лікарю, вона каже, що ніхто не повинен про це знати, інакше я помру. Гра така. Доросла я для таких ігор, а вона, виходить, ні".

"Я майже вивчила англійську. Мені сказали, що мови – це моє покликання. Почну вчити німецьку, директор знає, постійно нею щось розповідає, хотіла б я розуміти. Олена сказала, що в нього вселяється Гітлер, заперечувати не стану".

"Ходили в лікарню, лікарі кажуть, що в мене штучний мозок. Це в них штучний! Нормальна людина не буде обзиватися".

"Моєму обуренню немає меж! Не писала про родину, а про сестру напишу. Вона пішла гуляти з моїм однокласником, який мені подобався. Вона знала і навмисно так зробила. Олю, я тебе ненавиджу! Ти тупа малолітка! В очі тобі скільки разів говорила, не полегшало, напишу ще тут".

"Теж не допомогло. Вони знову пішли гуляти. Вічно їй усе найкраще дістається. І увага батьків – усе їй! Не знаю, чим я гірша".

"Наснився сон, що мені голову розрізають. Так страшно стало, більше не можу спати".

"Може й не сон".

"Побилися з Олею. Цього разу через її помаду. Батьки нас ледве розняли, сказали, що мені теж купували, а я забула. Може й так, але провину я не визнаю. Треба робити нотатки на кожному кроці, хоча втомлюся читати. Все одно це не скасовує того факту, що я ненавиджу сестру".

"Все літо не бачила подруг, так скучила. Вони змінилися, виросли. Класний керівник сказала, у нас є шанси закінчити навчання із золотою медаллю. Не знаю, в чому її перевага, але батькам приємно. А Оля заздрить. У неї навіть одна трійка є, з німецької. Вона пообіцяла, що одного разу вивчить її, на зло мені. Але в підсумку я її перша й вивчила. Якщо прислухатися, можна почути мій злісний сміх".

"Відчуваю себе особливою. Розповісти нікому не можу, тільки щоденнику. Зараз про це знати небезпечно, можливо, через багато років усе зміниться, і моя писанина комусь знадобиться. Продовжу записи".

"Все більше хочу, щоб про це хтось дізнався. Переписала щоденник, виправила помилки та порядок слів у реченнях. Подумую написати книгу про моє життя, сюжет є. (Жарт)".

"Директор спустився під школу. В пекло, напевно".

"Випадково підслухала розмову вчителів. Вони казали про п'ять номерів з одинадцятого, начебто про нас. Нас створили штучно, пропрацювали кожну деталь, прагнули до досконалості, та й зараз прагнуть. Директор казав, що ми не повинні були прожити так довго, був шанс померти ще в дитинстві, але, напевно, все вийшло. Дивно себе відчуваю, ніби дихати – це вже щось чарівне".

"Деякі однокласники теж на пам'ять скаржаться. Кажуть, що це нормально чогось не пам'ятати".

"Проходила повз учительську, чула директора – його старечий маразм прогресує. Каже, що йому вдалося досягти самої вершини в біологічних дослідженнях. Результати перевершили всі його очікування, і ми тепер майже безсмертні".

"Оля вітрянку підхопила, ходить уся зелена. Батьків заразила, навіть директора (так йому й треба). Я чомусь не захворіла, отже, імунітет у мене справді хороший".

"На нас постійно щось перевіряють, а потім стирають пам'ять. У їдальні в їжу щось підсипали, кілька людей у лікарню потрапило. Їх на швидкій відвезли. Директор у всьому винен. І так, я знову підслуховувала".

"Не хочу так більше. Готова сама про все мовчати, аби мене залишили в спокої. Цікаво, що знають інші дівчата, на них теж щось перевіряли".

"Однокласники думають, чим займатися після школи, а мені такої можливості не надали. Батьки за мене все вирішили. Я маю стати лікарем, як вони. Відправлять на навчання в якусь глушину, більшого я не гідна. Я ж не Оля, яку в столицю планують влаштувати".

"Закінчила школу із золотою медаллю. Батьки та вчителі пишаються, а ось Оля... Треба було бачити її обличчя. В неї навіть трійки є, така тупа. І все одно її люблять більше. За що її можна любити? Вона зовсім не така як я. Вона не ідеальна".

"Вступила до медичного, хотіла вивчати вірусологію, але мені заборонили. Сказали, що я можу випадково знищити весь світ. Усі помруть, а я залишуся".

"Не шкодую, що обрала цю спеціальність. Виявляється, медицина дуже цікава і корисна, особливо для мене. Хочу розібратися в усьому, що там відбувається. Навчаємося з Оленою в одному місті, іноді бачимося".

"Вперше запросили на побачення, два дні збиралася, і не дарма. Все так круто було! Занадто довго розповідати, залишу при собі. Скажу тільки, що його звуть Стас, вчиться на патологоанатома. Виявляється, він із мого міста, який тісний світ".