Читати книгу - "Школа непотрібних дітей, Світлана Бонд"

"Знайшла підробіток після навчання, не хочу від батьків залежати. Їм до мене зовсім немає діла. За здоров'я інколи запитують – єдине, що їх цікавить, а на те, що мені освідчилися, їм начхати. Без моїх щоденників зовсім нудно. Контроль наді мною втрачено, от і бісяться".

"Олю, в обличчя я тобі цього все одно не скажу, просто уявляю, що лист адресований тобі.

Ти живеш із чудовиськами! Але ніколи про це не дізнаєшся, бо твоя тендітна психіка не витримає такого. З тебе все життя пилинки здували, ти й рада! І ніколи не замислювалася, чому ми з тобою вчилися в різних школах".

"Прийняла пропозицію Стаса. Узаконили стосунки, батькам говорити не стала. Вони самі дізналися, довелося знайомити, начебто сподобався".

"На Новий рік залишимося у батьків, радує, що сестри з нами не буде. Не збираюся її з чоловіком знайомити".

"Батьків напружує мій шлюб, не розуміють, чому я погодилася. А я розумію – єдина можливість змінити прізвище. Якби була можливість, я б зовнішність змінила і поїхала з країни. Від усіх можу втекти, але не від батьків. Тоді який у цьому сенс? Все одно повернуть на поталу вченим".

"Мама розповідала про шкоду пологів для мого організму. Боїться, що одного разу такі чудовиська як я почнуть розмножуватися. Звісно почнуть, я вагітна. І здорова, здоровіша за них усіх разом узятих".

"Чоловік отримав диплом, а мені довелося кинути навчання. Тиждень тому народила дівчинку. Така гарна й маленька. Лікарям все одно щось не сподобалося. Занадто здорова, виявляється, в нашій країні це ненормально".

"Повернулися зі Стасом у рідне місто. Вмовила, щоб не давав батькам нашу адресу. Подумав, що я дивна, але погодився".

"Я зробила жахливу помилку. Мати мала рацію, коли говорила, що мені не можна народжувати, тепер я ставлю під загрозу і свою доньку Соню. Вони нас скрізь знайдуть".

"Влаштувалася на роботу в поліклініці в сусідньому місті (з метою безпеки не уточнюю). Ходжу в окулярах і халаті, щоб ніхто не впізнав. Досі жахлива параноя, сниться один і той самий сон, де нас знаходять і все повторюється".

"Закрутився роман із колегою, соромно перед чоловіком. Він і сам розуміє, що я його давно не кохаю, зрозумів, коли я поїхала. Соня навчилася ходити, а я все пропустила! Ось така я мати!"

"Саме час розповісти про нього. Звати Павло Левченко. Виявляється, він працював на тих жахливих людей і має великий авторитет у їхніх колах. Спочатку я боялася, а потім він довів, що йому можна довіряти. Пообіцяв, що ніколи не дасть мене в образу. Дотримав слова".

"Паша розповів багато важливої інформації, постараюся не забути та записати".

"Тепер це щоденник не Маргарити Аверіної, а щоденник піддослідної номер п'ять. Так і запишу. Перепишу його іншим шифром, легким. Люди повинні знати, що там відбувається".

"Павло сказав, що я небезпечна для суспільства – цитував Войтека. Цей дідок сказав, що такі, як я, не повинні існувати. Або такими будуть усі, або ніхто".

"Скоро в цій кривавій лабораторії з'явиться новий керівник. Войтек має передати всю діяльність онукові, і правильно зробить. Старий уже, на той світ йому пора, а на цьому засидівся".

"Тепер цією діяльністю керує Анатолій Геннадійович Аддінгтон. Не розумію, чому дід не кидає роботу, він же нічого не розуміє. Боюся, розповість про мене онукові й тоді мене точно не залишать у спокої.

Вже вкотре переконуюся, що ненавиджу свою сестру. Вона виходить заміж за цю саму людину. В неї начебто інший був, не знаю, чому вона його кинула. Батьки від цієї новини тільки щасливішими стали. Але не я".

"Дізнаюся нові факти. Батька мали посадити, але суд змилувався. Гадки не маю, хто за нього заступився і що тато накоїв. Так давно не була вдома, багато пропустила".

"Сестра перестала спілкуватися з батьками, ось це новина! Татко скаржився, що його улюблена Олечка образилася на них із мамою. Навіть уявити не можу, чому. В сестрички, виявляється, донька є, а мені батьки не казали. Обожнюю нашу дружну родину".

"Приїхала додому. Ці тварюки добралися до моєї Соні! У неї на серці таке ж татуювання, як у мене. Зовсім свіже, вчора зробили. Іроди, їй лише п'ять!

Батьки про все знали, напевно, тому так терміново викликали мене додому! Боялися, що Стас побачить мітку. А нехай бачить...