Читати книгу - "Школа непотрібних дітей, Світлана Бонд"

- Ти чого така вбита? - з підступною посмішкою він почав наближатися. - Служіння Менгеле більше не в радість?

- Ти познущатися прийшов? - Даша сіла на край парти, дивлячись, як виходить останній однокласник. Останній порятунок.

- Так. Я давно не нагадував про твою зраду. Боюся, почнеш думати, що правильно чиниш, а він такий чудовий, порядний і діє виключно на благо суспільства.

- Він убив Ігоря, - вирвалося в Даші.

Розуміла, що не повинна обговорювати це з ним - спровокує на подальші звинувачення, але не стрималася. Хотіла побачити на його обличчі хоч щось окрім звичної байдужості, тільки нічого іншого там не було. Може в глибині душі він щось відчув, але нізащо не покаже цього.

- А хто в цьому винен? - Женя вперся долонями в її парту. Втупився в очі, які були так необхідно близько. Таке краще говорити саме в очі. - Ти знала, що Ігоря знайшли, але нікому не сказала, бо так наказав Менгеле. Чув я про твоє мовчання, тільки не тим людям ти мовчала. В Ігоря була можливість піти, але ти вирішила по-іншому. Його через тебе вбили! Живи тепер із цим.

Поки Женя ходив навколо, підбираючи слова, Даша терпляче роздивлялася підлогу. Вона більше не наважилася підняти очі, усвідомлюючи, що він має рацію. Коли вона в надії отримати чергову дозу ліків, сама того не усвідомлюючи, відправила друга на той світ.

- Зате виконавши завдання, ти зростаєш в очах Менгеле, - продовжив Женя, походжаючи біля неї. - Тільки зрозуміти не можу, що такого він наобіцяв, щоб ти перетворилася на вбивцю? Довге життя? Майже вічне і ти погодилася?! - він підійшов упритул. Бачив, що зачіпає своєю балаканиною і не міг зупинитися. - Значить, я правий? Нас переб'ють, а ти виживеш і переживеш усіх, бо обрала сторону сильніше. Прекрасний вибір! - він поплескав у долоні в неї перед обличчям.

Женя заходив надто далеко, тиснув на болюче, говорив не знаючи, а вона слова сказати не могла, адже він її просто не почує. Такий упевнений у власній правоті, і нізащо не позбудеться можливості знищити її.

Даша сподівалася перечекати, поки він закінчить заздалегідь підготовлену промову, йому полегшає і він піде. Вона не помітила, в який момент у неї з очей бризнули сльози. Продовжувала слухати, щоб точно знати, що він нічим не кращий за Менгеле і, зрадивши їх, вона нічого не втратила.

Жодного звуку не видала за весь його монолог, хоча заливалася сльозами. Це почалося коли вона опустила очі на шрам, через який її заразили вірусом. Тоді ж згадала про всі гріхи, що вона вчинила аби вижити, але Женя її слухати не стане - не повірить.

- Ти з самого початку все знала, - продовжив він. - Набилася до нас у друзі, подругу вдавала, а на ділі грала роль, яку дав Менгеле. Ти гірша за нього самого! Він не приховує, яке чудовисько, а ти півроку брехала і думала, що тобі це зійде з рук, - Женя вперше зупинився і глянув на неї. Побачене вразило: все її обличчя, яке до останнього висловлювало байдужість, стало червоне від сліз. Але він не хотів цього помічати. Ні тоді, ні зараз. - Прикидаєшся. Тобі ж начхати на все, крім своїх почуттів і бажань, тебе більше нічого не хвилює. І мої слова тебе не зачіпають, хоч і знаєш, що я маю рацію. Трясешся над своїм життям, як песик. Тільки знай, ти нічого не варта! Ні ти, ні твоє життя!

Висловившись, він просто пішов, а Даша сиділа, боячись поворухнутися. Здавалося, варто зробити вдих голосніше, ніж зазвичай, і її схлипи вже не зупинити.

Але цього не було. Відхід Жені заспокоїв і як ні в чому не бувало вона почала збиратися додому.

168

Ставши свідком деяких злочинів, Даші була життєво необхідна підтримка найближчої людини. Тому, щойно домашній контролер у вигляді матері ліг спати, вона пішла до Данила. Всього добу не бачилися, а в неї вже ломка почалася.

- Тебе чого в школі не було? - Даша зайшла до нього в кімнату.

- Батькові на роботі допомагав, - відповів він. - Тепер ти розповідай, що сталося?

- Так помітно? - вона розчаровано стиснула губу.

Сподівалася просто побути поруч, враховуючи чудодійний ефект від його присутності, але він усе бачить.

- Я тебе все життя знаю, звісно, помітно.  

Даша наважилася, щоправда, не знала, як почати. Боялася, що він теж вважатиме її винною, хоча в якомусь сенсі так і було.

- Він убив Ігоря, - вона присіла на ліжко. - І Пашу.

Данило не встояв на ногах і сів поруч.

- Ого, - він нервово відкинув волосся. - Не знаю, що... сказати.

- Нічого, - прошепотіла Даша. - Їх убили на моїх очах, а я нічого не могла зробити.

Він обійняв її, погладив по спині, поцілував маківку. Незабаром відпустив, щоб вона продовжила.

- Менгеле звинуватив Пашу у зраді й застрелив посеред моєї кухні. Мені довелося ховати тіло, а потім казати мамі, що Паша її кинув, бо вона клята істеричка! І вона мені повірила, уявляєш? - Даша нервово усміхнулася. - Знаєш, коли Паша з'явився, я думала, що завжди буду його ненавидіти. За те, що він мало не задушив мене, мало не втопив, він робив моє життя нестерпним. Це був особливий вид стосунків. Я вже прощалася з життям, а він перестав мені шкодити й став ближчим за матір.