Читати книгу - "Доки смерть не розлучить нас... Назавжди?, Степан Дідик"

Проте минулого вечора Василина щось розповідала. Щось важливе. Вірніше сказати, це стало важливим вже сьогодні… вчора це було ще малозначущим.

Скалка, що муляла Сергію в машині, яка встала, посеред траси як валун на шляху струмка, знову нагадала про себе.

– Серьож, – каже Василина, – пам’ятаєш я тобі казала, що той слідчий, донька якого ходить в один гурток з Арішкою, став в наш магазин частенько заходити. Пельмені наші, його дівчині, мол, дуже сподобались. Тож раз в тиждень приходить. Прийшов сьогодні, а я йому як звичайно вдалого дня побажала. Він такий подивився на мене, наче щось згадав і каже, що вдача залежить лише від правильного планування. Якщо спланувати все як треба, то й успіх буде. А потім ще додав, скоріше для себе ніж для мене, і справедливість восторжествує. От побачите, каже, восторжествує!

Ось що муляло Сергію. Справедливість восторжествує. Саме ця думка спала йому на думку коли, почув про загибель Зайцевої. Виходить, що він лише повторив слова слідчого. Слідчого, імені якого Сергій так і не запам’ятав. Слідчого, який з першого дня переймався загибеллю Каті, чи не найбільше, того поліціянта, що не міг зрозуміти, чому в нього забрали справу, яку він майже завершив, того у кого під носом поселився зрадник, того у кого на очах розсипались всі залізобетонні звинувачення.

Як там сказав диктор: «…перебувала на своїй заміській віллі разом зі своїм нареченим. Свого часу він проходив свідком по справі…». Але ж в обласному відділку Сергію казали що там був якийсь безхатченко. Виходить, що або безхатченко став нареченим, що малоймовірно, або наречений безхатченком, що ймовірніше, або й взагалі докази фальсифікувались нашвидкуруч, тому й такі промахи.

Сергій не цікавився, як просувалось слідство, але з новин знав, що справу перекваліфіковано в нещасний випадок і закрито. Покарання ніхто не поніс. Проте слідчий, схоже, й надалі спостерігав як рухається справа, яку він розпочав.

І тут нещасний випадок. А чи нещасний? Такий же нещасний як стався з його Катею, з Василининим Андрієм? Саме на річницю гибелі Каті? Разом з брехливим свідком?

...Справедливість восторжествує...

Саме так сказав слідчий. Саме так і сталось.

Сергій відчув як збилось дихання. Вдихи стали поверхневі та часті. Слабкість зсудомила ноги. Він зіперся на мармуровий парус з Катиною світлиною.

Зі світлини на нього дивились спокійні, ледь глузливі очі дружини. Катя наче казала йому: «Чого ти переймаєшся? Все добре. Пам’ятаєш, наші розмови про вогонь всередині людини? Інколи він виходить назовні».

Вітер підійнявся раптово. Щойно не було й шурхоту, аж ось зігнулись дерева, заскрипіли хрести, забрязкали хвірточки в огорожах, листя з кучі вигнувшись у довжелезну лійку кружляючи пішло гуляти цвинтарем.

Сергію стало моторошно, він поспіхом вийшов з кладовища. Коли підходив до своєї машини почув дзвінок мобільного. Зупинився дістав телефон.

«Номер не визначено»

– Так! Слухаю.

– Серьожа, нічого не питай просто запам’ятовуй. Завтра рівно о чотирнадцятій, зупинка біля бару транзит. Трамвай без номера. Чекаю.

Голос з трубки був як завжди спокійний, впевнений. Катя говорила у своїй звичайній манері.