Читати книгу - "Данелія , Таміла Калас"

- Непогано... досить непоганий удар! – хрипко відзначив Павло, тримаючись за розбиту губу і витираючи кров об рукав сорочки.

- Забирайся звідси! Геть! – люто вигукнув Євген, його голос сповнився гнівом.

- Хм... – Павло спідлоба глянув на обох, його погляд на мить затримався на зблідлому обличчі Данелії. – Ах, я ж забув... Тепер тебе можна трахати за законом. Тобі ж вже вісімнадцять, Данеліє. Як же все вдало склалося, чи не так? Позбутися мого сина і в жалобі привести в дім коханця.

Євген рвучко кинувся до Павла, готовий завдати ще одного удару, але Данелія, ледь стримуючи сльози, зупинила його, міцно схопивши за руку.

- Забирайся з мого дому! Геть! – її голос тремтів, але в ньому звучала твердість. Вона вказала тремтячим пальцем на вихід, а по її щоках покотилися перші сльози.

- Я піду, піду, – прохрипів Павло, спльовуючи кров. – Але дуже скоро цей жалюгідний маєток стане моїм. Як і все інше. Запам'ятайте мої слова.

Коли Павло нарешті зник за дверима, Данелія безсило опустилася навшпиньки і розридалася, її тіло здригалося від ридань. Вона схилила голову на коліна, не в змозі стримати біль. Євген обійняв її за плечі, ніжно пригорнувши до себе.

- Все буде добре, чуєш? Заспокійся, Данеліє... Все мине...

- Я нікого не вбивала... Я не вбивала Влада! Боже мій, як мені важко... Його батько ненавидить мене і хоче помститися... А я... я навіть не можу піти на його могилу... Мене лякає кожен вечір... Я сплю з увімкненим світлом і боюся заплющити очі, бо Влад завжди з'являється переді мною... спотворений, злий... Він приходить у моїх снах... Боже, коли це все закінчиться?
Євген міцніше обійняв її, ніжно проводячи долонею по її скуйовдженому волоссю. У його присутності Данелії ставало трохи легше, вона подумки дякувала долі за те, що Євген так вчасно вирішив заїхати.
Взагалі, останнім часом їй дуже не вистачало міцного чоловічого плеча. Вона помітила, що їхні стосунки за той місяць, поки вона була в Лос-Анджелесі, дещо змінилися. Розмови про її самопочуття поступово переросли в щось більш особисте. Євген телефонував надто часто, як для просто лікаря. Та поки Данелія не могла запропонувати йому нічого, крім дружби (якщо така взагалі існує), вона вирішила поки не заводити жодних стосунків. Тепер, серед цієї купи проблем, на почуття було накладено негласне табу.
Данелія поволі заспокоїлася. За годину додому повернулася Алена. Євген попрощався і поїхав, залишивши жінок наодинці. Біля вхідних дверей Алена раптом зупинилася, її погляд впав на свіжі краплі крові, що темніли на паркеті.

- Що тут сталося? – мимоволі запитала Алена, піднімаючи на Данелію зблідле обличчя.

- Мамо... приходив Павло... а Євген... він вдарив його, – тихо відповіла Данелія, опускаючи очі.
   Алена підійшла до неї і присіла поруч, обіймаючи її за плечі.

- З тобою все гаразд, доню? Що він хотів?

- Так... все добре. На щастя, Євген приїхав... якби не він, я навіть не знаю, що могло б статися...

   Мати похмуро задумалася, її погляд блукав десь у безодні власних тривожних думок.

- Павло не зупиниться, Данеліє. Він не заспокоїться, поки не отримає свого.

- Мамо... він сказав, що наш маєток скоро буде його... так само як і решта. Що він мав на увазі під "як і решта"?

   Алена повернулася зі своїх невеселих думок і пильно подивилася в очі доньці.

- Як і решта... нашої землі, ферми... і всього бізнесу. Тепер це все, по суті, належить йому. Якимось чином... хтось викрав усю інформацію з ноутбука тата. Договори купівлі-продажу, реквізити, документи на нерухомість... Абсолютно все.

- Що ти кажеш, мамо... Невже все так погано?

- Боюся, що так, рідна. Твого Дуная вже немає. Як і половини наших коней. Павло їх продав. Усі наші банківські рахунки заморожені. Закордонні також – у нас нічого не залишилося. Тільки цей маєток поки що наш. Доки Павло не вступив у законні права.

- Він навмисно продав мого коня... Тепер я розумію... ось чому бабусі стало так зле... А Кирило? Де він?

- Кирило зараз нібито у друзів... Він почав занадто зловживати алкоголем... і свою машину... він таки програв. Тому й не з'являється вдома. Я... я погана мати, Данеліє? Може, я замало приділяла вам уваги?

- Не кажи так, мамо! Ти найкраща мама у світі! Та хай пропаде цей бізнес! Зараз нам треба думати, як витягти тата з в'язниці і подбати про бабусю.

- Потрібна застава... два мільйони гривень...

- Ого... – з сумом промовила Данелія, але за мить на її обличчі з'явилася слабка надія. – Але ж ми можемо продати деякі наші машини!

- Твій батько вже їх продав, доню... щоб хоч якось покрити частину боргів.

   Данелія навіть не помітила, що їхній великий паркінг тепер був майже порожнім.
За скромною вечерею Данелія вперто думала про те, як знайти вихід із цієї безвихідної ситуації. Косевич не зупиниться і зробить усе, щоб вони опинилися на вулиці. Вона з гіркотою шкодувала, що так і не встигла здобути вищу освіту. Перша думка, що майнула в голові, – знайти роботу. Але без відповідної професії знайти високооплачувану роботу було практично неможливо. Та їй потрібно було працювати! Бодай прибиральницею або офіціанткою – вона чула, що там можуть бути непогані чайові.
Насправді Данелія не мала жодного уявлення про те, як це – заробляти гроші. Доросле життя виявилося набагато складнішим і жорстокішим, ніж її безтурботні юнацькі уявлення.