Читати книгу - "Данелія , Таміла Калас"

Ближче до обіду Данелія зібралася відвідати бабусю Клавдію.
Мама приготувала для бабусі овочевий суп і зібрала деякі необхідні речі.
Одягнувши зручний спортивний сірий костюм та білі кросівки, Данелія кинула до свого шоколадного шкіряного рюкзака приготовані гостинці. Зазирнувши до гаманця, вона з гіркотою усвідомила мізерність залишку грошей. Банківська картка тепер була не більше ніж непотрібним шматком пластику. У відділенні для купюр лежало лише кілька гривень та одна банкнота номіналом п'ять євро – мовчазний свідок її колишнього, забезпеченого життя.
Данелія з сумом усміхнулася своїм думкам і вирушила на автобусну зупинку. Незвична скутість сковувала кожен її рух, ніби весь світ обернувся проти неї. Стільки болючих подій обрушилося на неї за такий короткий час, мов удар обухом по голові.
Листя на деревах несміливо починало жовтіти – перші ніжні подихи осені вже відчувалися в повітрі, хоча день ще тішив теплим промінням сонця.
Коли Данелія йшла вулицею до зупинки, зазвучав дзвінок її мобільного. На екрані світилося ім'я Алі.
Данелія здивувалася, адже після її поспішного та сумного весілля подруга одразу повернулася до Німеччини.
Після трагедії Аля телефонувала та надсилала Данелії щирі слова підтримки, коли та ще перебувала в лікарні. Зараз її дзвінок здавався особливо вчасним і бажаним промінчиком світла.
Данелія підняла слухавку. Теплий голос подруги миттєво її підбадьорив. Аля хотіла про щось поговорити.
Данелія піднесла телефон до вуха. Теплий, знайомий голос Алі ввірвався у її важкі думки, немов сонячний промінь крізь хмари. Подруга хотіла терміново зустрітися, і в її голосі звучала така наполегливість, що Данелія відчула – сталося щось важливе. Вони домовилися за годину у їхньому улюбленому кафе, місці їхніх колишніх безтурботних посиденьок, де колись ділилися першими дівочими секретами. Тепер же, здавалося, невинна дитяча дружба, як і саме безтурботне дитинство, залишилися далеко позаду, за межею недавніх трагічних подій.
У палаті бабусі панувала тиша, порушувана лише тихим подихом хворої. Жінка мирно спала, її обличчя, змарніле та зморшкувате, здавалося особливо крихким. Данелія обережно сіла на стілець біля ліжка і ніжно взяла бабусину теплу, але слабку руку у свою.
Майже одразу тонкі повіки Клавдії затремтіли, ніби стара душа відчула близькість рідної людини. Вона повільно розплющила очі, і на її зблідлому обличчі розцвіла слабка, але така щира посмішка, від якої у Данелії стиснулося серце. Онука нахилилася і легко поцілувала бабусю в зморшкувате чоло. Кілька довгих хвилин вони мовчки дивилися одна на одну, і в цій тиші було більше слів, ніж у будь-якій розмові. Ще ніколи Данелія не бачила свою завжди сильну, вольову та впевнену бабусю такою беззахисною та немічною.
Клавдія була ще надто слабка, і мова поверталася до неї повільно, уривками. Але зараз, зібравши останні сили, її потріскані губи ледь чутно прошепотіли перше, таке важливе слово: "Данелія..." У відповідь онука ніжно стиснула її долоню, і на її обличчі розквітла тепла, підбадьорлива усмішка.

- Все добре, бабусю. Я тут. Я тепер завжди буду поруч, обіцяю. Тобі не можна ще напружуватися, відпочивай, – лагідно промовила Данелія, її голос звучав м'яко та турботливо.

Вона обережно вийняла з рюкзака контейнер із запашним овочевим супом, приготовленим мамою. Піднявши Клавдії подушку трохи вище, щоб їй було зручніше сидіти, Данелія повільно піднесла першу ложку теплого овочевого супу до зблідлих губ бабусі. Кожен ковток давався Клавдії з видимим зусиллям, але її вдячний погляд зігрівав Данелію краще за сонце. Під час цього тихого обіду онука старанно плела нитку добрих новин, розповідаючи про дрібні приємності, старанно оминаючи темні тіні, що все густіше згущувалися над їхньою родиною. Напевно, бабуся ще й гадки не мала, наскільки крихким став їхній світ, і як невблаганно наближається час, коли вони можуть опинитися без даху над головою. Про батька Данелія взагалі намагалася мовчати, ця тема була надто болючою та невизначеною.
Коли Данелія вийшла з лікарняної палати, її раптом охопило гостре бажання поговорити з Євгеном. Він завжди знаходив потрібні слова, щоб заспокоїти її тривогу щодо стану бабусі. Але його ніде не було – ні в ординаторській, ні біля палати. Телефон вперто мовчав, не відповідаючи на її відчайдушні дзвінки. З важким серцем Данелія вирішила відкласти розмову до вечора, а сама поїхала на зустріч з Алею.
Ще зовсім недавно її всюди супроводжував особистий водій або вірний Віктор. Тепер же Данелія вперше відчула холодну незручність автобусного сидіння під собою. Їй раз у раз здавалося, ніби десятки незнайомих очей пильно стежать за нею, а в їхніх поглядах вона вбачала не співчуття, а глузливу цікавість до її падіння. Це відчуття незахищеності та виставленості на загальний огляд боляче шпигало її серце.
Вийшовши на зупинці, Данелія майже побігла до знайомого кафе, опустивши голову, наче намагаючись сховатися від усього світу. Кожен швидкий крок віддаляв її від важких думок.
Невеличке кафе зустріло її затишною атмосферою та приємним європейським стилем. М'які пастельні тони, акуратні столики з мереживними серветками та ненав'язлива музика створювали відчуття спокою, якого так бракувало Данелії останнім часом. Обслуговування тут завжди було на високому рівні.
Переступивши поріг, Данелія швидко окинула поглядом майже порожній зал. Кілька пар за столиками біля вікна та самотня фігура в кутку – відвідувачів було небагато, і це полегшило її тривогу. Алі ще не було.
Данелія обрала столик у найзатишнішому закутку, сподіваючись сховатися від зайвих очей. Підійшла привітна офіціантка, готова прийняти замовлення, але Данелія раптом відчула, як по щоках котиться гаряча хвиля сорому. Грошей майже не лишилося, а зовсім нічого не замовляти було б занадто незручно. Знайшовши у меню найдешевший пункт, вона тихо попросила яблучний сік.
За десять хвилин до кафе зайшла Аля, немов ковток свіжого повітря. Подруги тепло обійнялися, обмінюючись швидкими поцілунками в щоки.
Аля виглядала, як завжди, яскраво та неординарно. Її брендовий одяг ідеально відображав її творчу, трохи дивакувату натуру: джинси з високою талією підкреслювали струнку фігуру, спортивна куртка кольору соковитої зелені була явно на розмір більшою, додаючи образу невимушеності, а коричневі шкіряні черевики-челсі без шнурівок завершували цей стильний мікс. На голові панував легкий художній безлад – її каре було злегка розкуйовджене, ніби вона щойно прокинулася, але в цьому була своя чарівність.
Аля зручно влаштувалася за столиком, поставивши свою яскраву сумку на сусідній стілець.

- Я така рада, така... Ум! - Аля широко посміхнулася, міцно стиснувши перед собою кулачки, її очі сяяли нетерпінням. – У мене є для тебе чудова новина!