Читати книгу - "Четверо в яхті"

— Заткнись! — відрубав Здісь. — Я побачу, як вони роблять, і кінець, — шепнув він Куцикові.

Щоб здійснити це, йому довелося добре покрутити головою. Пірати обігнали «Аталанту» на добрих десяток метрів. Люди на березі вітали їх гучними оплесками.

Берег був за п'ятдесят метрів, а плоти за тридцять, коли рульовий піратів почав свій маневр. Він раптом натягнув парус. Здіслав теж. Той щось зробив з кермом. Здіслав теж. Але тут сталося щось незвичайне.

Піратський човен закрутився на місці, як дзига, обминув плоти, полетів назад, знову повернувся, спрямований до пристані, але вже з парусом не на лівому борту, а на правому.

З «Аталантою» сталося щось зовсім інше. Натягнутий Здісем парус з шелестом перелетів на правий борт. Яхта затремтіла, легко повернула ліворуч і опинилася прямо перед пристанню, мостом над озером і натовпом.

Люди на березі раптом загомоніли. Почулися оплески. У Здіслава на лобі великими краплями виступив піт, решта команди просто розгубилися.

Адже цього разу саме вони були предметом овації.

Маневр піратського рульового, дуже мальовничий, може, й здавався верхом елегантності, але такий поворот майже на триста шістдесят градусів тривав якихось півхвилини. Тимчасом Здісь у своєму маневрі не робив ніякого повороту, парус тільки перелетів над їх головами, і швидкість яхти навіть збільшилася. — Яхта помчала прямо вперед, а пірати пішли за ними метрів за тридцять.

Тепер, звичайно, сварилися пірати.

— Ех ти, тюхтій! — кричала одна з дівчат рульовому. — Всякий йолоп розуміє, що галс треба міняти без повороту! Навіть оті розтелепи зуміли це зробити, а ти…

Рульовий щось їм відповів, худий хлопець намагався заспокоїти всіх, зчинився галас, скандал…

Тим часом Здіслав, зціпивши зуби, спрямував яхту прямо на пристань. Захоплений боротьбою, він нічого не помічав.

Яхта мчала до берега. До пристані лишалося метрів двадцять, коли Куцик зрозумів, що вони можуть розбитися об поміст, і крикнув:

— Гальмуй, гальмуй!

Здіслав зблід. Як гальмувати? Він намагався однією рукою стягнути парус, але той був надутий вітром, як мішок, і не піддавався.

Тоді Здіслав, зовсім розгубившись, випустив кермо, обома руками вчепився в неслухняний шкот і щосили рвонув його. І от знову сталося чудо. «Аталанта» на повному ходу повернулася майже на місці, обминула за якийсь метр пристань і стала до неї кормою. Парус повис, легка хвиля кілька разів гойднула яхту.

На пристані натовп людей. Хтось кричить:

— Швартов, подайте швартов!

Хлопці переглянулися, не розуміючи.

— Ну й обставили ви їх! — кричав інший.

— Але й чіткість! Що, Кристино! — блондин з довгим волоссям поплескав по плечу коротко підстрижену чорняву дівчину.

— Ну, як там з тим швартовом? — втрачав терпіння перший.

Андрійко, нарешті, пригадав те, що читав у книжці, побіг на корму, витягнув з-під Здісся товсту мотузку і кинув її парубкові на пристані.

Їх підтягнули до берега. Блондин з довгим волоссям і чорнява Кристина кинулися їм в обійми.

— Привіт, хлопці! — кричав блондин. — Ми ж разом їхали в поїзді. Ще того малюка врятували! Ну й майстри ви в бакштазі! Ця зміна галса! Який риск! І яка точність! А причалювання! Чудово, рульовий, чудово! — він потиснув Здіславу руку.

Здіслав був до того приголомшений, що навіть не посміхнувся. Куцик опам'ятався перший. Натовп і загальна увага пробудили в ньому організаційно-пропагандистські навики.

— Аякже, моя школа! — вигукнув він і поплескав Здіся по плечу. — Якби він не змінив галс, я б тоді його узяв за гальс![5] А якби не причалив, я б йому причалив! Ха, ха, ха! Ну, команда, по моїй команді бігом шикуйсь у два ряди! Що таке, братва? Войтек, перестань кривлятися! Може, тобі губна помада потрібна? Га? Товаришка позичить!

Войтек справді крутився в кабіні, енергійно зачісуючи волосся ззаду наперед, щоб надати їм того артистичного хаосу, який так непереможно впливає на жінок.

Блондин нахилився до Здіслава.

— Дуже добре, що ви їх так обставили. Що за комедіанти! Чорний прапор, череп, теж мені вигадки!

Юнак говорив це пошепки, бо пірати саме вилазили з човна. Вони були дуже сердиті, мовчали, не відповідали на шпильки з берега, і люди на пристані теж мовчали, тільки іронічно посміхалися.

Нарешті хтось крикнув:

— Миколайки, збиратися! Натовп на пристані заворушився.

— Що тут діється? — спитав Едик блондина. — Що це за місцевість?

— Як? Ви не знаєте, куди причалили? Це Момайни, відоме місце відпочинку. А звідки натовп? Сьогодні неділя, багато екскурсій з околиць. На пароплавах поприїжджали, з Гіжицька, з Миколайок, з Пішу…

Войтек, нарешті, закінчив свої косметичні процедури. Хлопці постояли ще трохи. Запал боротьби поволі вщухав, і все дужче відчувався звичайний голод. Хлопці призналися блондинові, що хотіли б чогось поїсти. Юнак пообіцяв постерегти яхту: все одно він тут чергуватиме, доки не повернеться вся флотилія байдарок.

Хлопці спустили парус, кабіну замкнули на ключ і пішли до міста.

Зрештою, що то за місто! Біля пристані стоїть кілька двоповерхових будинків управління лісового округу. Потім переїзд, на запасній колії довгий товарний поїзд, біля якого було повно дітей, сохла білизна: тут відпочивали залізничники. Потім ішла не то вулиця, не то шосе. Одноповерховий вокзал. Газетний кіоск.

Тут якийсь симпатичний чоловік проінформував їх, що хоча в Момайнах є їдальня, але ж сьогодні неділя, прибуло багато екскурсантів, і хлопці навряд чи зможуть там поїсти.

Тому вони пішли далі, до якоїсь крамниці, де нібито можна було купити щось з продуктів.

Ці передбачення справдилися тільки частково. Хліба не було. Не було також ні м'яса, ні ковбаси, ні цукру. Власне кажучи, з продуктів, теоретично їстівних, у крамниці були тільки свічки й каперси в оцеті.

Хлопці були такі голодні, що